Гілберт Кіт Честертон - Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown

– Вам не здається, що це дещо парадоксально? – не зрозумів Фінзах.

– Він гравець, – пояснив священик, – він і по службі постраждав через те, що діяв на свій ризик, не чекаючи наказів. Імовірно, вдавався до недозволених методів, адже в усіх країнах поліційна служба більше схожа на жандармерію, ніж нам хотілося б думати. Але він задалеко зайшов і зірвався. Для людей такого типу вся принадність полягає у ризику. Їм дуже важливо сказати: «Тільки я один міг на це зважитися, тільки я один міг зрозуміти – ось воно! Тепер або ніколи! Лише геній або шибонутий міг зіставити всі факти: стариган сердиться на Дональда, він послав за нотаріусом. Того ж дня послав за Гербертом і за мною… І це все. Додати можна тільки те, що він при зустрічі посміхнувся мені і потиснув руку. Ви скажете – безумство, але так і робляться статки. Виграє той, у кого вистачить шаленства передбачити». Іншими словами, він зловтішався натхненням. Це манія величі азартного гравця. Чим менше надії на успіх, чим поспішніше треба прийняти рішення, тим більший ризик. Випадково побачивши в просвіті гілок білу плямочку френча, він не встояв перед спокусою. Сп’янів від буденності ситуації. «Якщо ти такий розумний, що зв’язав воєдино ряд випадковостей, не будь же боягузом і не впускай нагоди», – нашіптує гравцеві диявол. Але і сам нечистий навряд чи спонукав би цього нещасного вбити, обдумано й обережно, старого дядька, від котрого він усе життя чекав спадщини. Це було б занадто респектабельно.

Господар трохи помовчав і продовжив із якимось лагідним запалом:

– А тепер спробуйте знову уявити собі всю цю сцену. Чоловік стоїть біля огорожі, в чаду спокуси, а потім здіймає очі догори і бачить химерний силует, який міг би стати прообразом його втомленої душі: велика кам’яна брила дивом тримається на іншій, як перевернута піраміда, і він раптом згадує, що її називають Скелею Долі. Спробуйте собі уявити, як сприйняв це видовище саме тієї миті саме цей чоловік. Мені здається, обставини не тільки спонукали його до дії, але й прямо підштовхнули. Той, хто хоче підвестися, не повинен боятися падіння. Він ударив не вагаючись, йому залишилося тільки замести сліди. Якщо під час розшуків, які, природно, неминучі, у нього виявлять шпагу, та ще й із закривавленим лезом, йому капець. Якщо він її кудись закине, її знайдуть і, ймовірно, з’ясують, чия вона. Якщо він навіть закине її в море, то супутники це помітять. Отже, треба винайти якусь хитрість, аби цей учинок нікому не видався дивним. І він вигадав таку каверзу, як ви знаєте, дуже вдалу. Тільки у нього одного був годинник, і ось він сказав вам, що ще не час повертатися, і, відійшовши трохи далі, затіяв гру з собакою. Уявляєте, з яким відчаєм блукав його погляд безлюдним берегом, перш ніж він зауважив собаку!

Фінзах кивнув, задумливо споглядаючи перед собою. Здавалося, його найбільше хвилює лише абстрактний бік цієї історії.

– Дивно, – сказав він, – що собака все ж має стосунок до цієї справи.

– Собака, якби вмів говорити, міг би розповісти мало не все про цю справу, – зауважив священик. – Вас же я засуджую за те, що ви, позаяк пес говорити не вміє, виступаєте від його імені, змушуючи його висловлюватися мовами янгольськими і людськими. Вас торкнулася пошесть, яка в наш час поширюється все більше і більше. Вона по-узурпаторськи захопила владу над розумом. Я знаходжу її і в газетних сенсаціях, і навіть у модних словечках. Люди охоче приймають на віру будь-які голослівні твердження. Відтісняючи ваш старовинний раціоналізм і скепсис, лавиною насувається нова сила, й ім’я їй – марновірство.

Священик підвівся і, гнівно насупившись, продовжував, буцімто звертаючись до самого себе:

– Ось він, перший наслідок зневіри. Люди втратили здоровий глузд і не бачать світ таким, яким він є. Тепер варто сказати: «О, це не так просто!», і фантазія розгортається без меж, немов у страшному сні. Тут і собака щось віщує, і свиня приносить щастя, а кішка – біду, і жук – не просто жук, а скарабей. Словом, відродився весь звіринець стародавнього політеїзму: і пес Анубіс, і зеленоока Пахт, [14] Анубіс – давньоєгипетський бог, шанування якого було тісно пов’язане з культом мертвих. У нього була голова собаки. Пахт – богиня-левиця в давньоєгипетській міфології. і васанські бики. [15] «Бики роз’ярені обступили мене, страшні васанські – оточили мене» (Псалтир 21:13). Так ви скочуєтеся до обожнювання тварин, звертаючись до священних слонів, крокодилів і змій. І все лише тому, що вас лякає слово «людина».