Гілберт Кіт Честертон - Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown

Спершу я нічого не міг втямити. Навіщо собака вліз у воду і тут же виліз назад? Це не в собачих звичках. Якби Морок був чимось сильно схвильований, він узагалі не побіг би за дрючком. Він би, либонь, побіг зовсім в інший бік, на пошуки того, що вселило йому той неспокій. Але якщо вже собака кинувся за чимось – за каменем, ломакою, дичиною, – з досвіду знаю, що його можна зупинити, та й то не завжди, тільки найсуворішим окликом. І вже в жодному разі він не поверне назад тому, що передумав.

– Тим не менше він повернувся, – заперечив Фінзах, – і повернувся без дрючка.

– Без палки він повернувся з дуже істотної причини, – пояснив священик. – Він не зміг її знайти і тому завив. До речі, собаки виють саме в таких випадках. Вони свято шанують ритуали. Собаки так само прискіпливо вимагають дотримання правил гри, як діти вимагають повторення всіх подробиць казки. А цього разу в грі щось порушилося. І собака повернувся до вас, щоб поскаржитися на дрючок, з ним ніколи ще нічого подібного не траплялося. Вперше в житті шановний і гідний пес зазнав такої образи від нікчемної старої ломаки.

– Що ж накоїла ця палка? – не втримався Фінзах.

– Потонула, – сказав патер Браун.

Юнак мовчки і здивовано дивився на священика, а той не вгавав:

– Дрючок втонув, бо насправді це було гостре сталеве лезо, заховане в очеретяній палиці. Іншими словами, ціпок із висувною шпагою. Мабуть, жодному вбивці не доводилося так природно заховати знаряддя вбивства – закинути його в море, граючись із собакою.

– Здається, я вас зрозумів, – трохи пожвавішав Фінзах. – Але нехай навіть це була палиця зі шпагою, мені абсолютно не ясно, як убивця міг нею скористатися.

– У мене зажеврів один здогад, – звірився патер Браун. – На самому початку вашої розповіді, коли ви сказали слово «альтанка». Ще більше все прояснилося, коли ви згадали, що полковник носив білий френч. Те, що спало мені на гадку, певна річ, просто неможливе, якщо полковника закололи кинджалом, але якщо ми припустимо, що вбивця діяв довгим знаряддям, на зразок рапіри, – це не так уже й нездійсненно.

Священик відкинувся на спинку крісла, спрямував погляд у стелю і почав викладати давно вже, мабуть, обдумані і ретельно виношені міркування.

– Всі ці загадкові випадки на кшталт історії з Жовтою кімнатою, [13] Мова йде про детективний роман французького письменника Ґастона Леру (1868–1927) «Таємниця Жовтої кімнати». коли труп знаходять у приміщенні, куди ніхто не міг проникнути, – не схожі на нашу, бо справа відбувалася в альтанці. Коли мова йде про Жовту кімнату і про будь-яку іншу, ми завжди виходимо з того, що її стіни однорідні та непроникні. Інша річ – альтанка. Тут стіни часто зроблені з переплетених гілок і планок, і як би густо їх не переплітали, завжди знайдуться щілини й просвіти. Був такий просвіт і в стіні за спиною полковника. Сидів він у кріслі, а воно також було плетене, і в ньому світилися дірочки. Додамо до того ж, що альтанка стояла біля самої огорожі, а огорожа, як ви тільки-но сказали, була дуже ріденькою. Людина, котра стояла по інший її бік, легко могла розрізнити крізь сітку гілок і планок білу пляму френча полковника, виразну, як біле коло мішені. Маю сказати, що ви доволі туманно описали місце дії. Але, прикинувши дещо подумки, я заповнив прогалини. Наприклад, ви сказали, що Скеля Долі не надто висока. Але ж ви згадували, що вона, як гірський шпиль, нависає над садом. А все це означає, що скеля стоїть дуже близько від саду, хоча шлях до неї займає купу часу. Знову ж таки, навряд чи молода леді кричала б так, що її було чутно за півмилі. Вона просто зойкнула, і все ж, перебуваючи на березі, ви її почули. Серед інших цікавих фактів ви, дозвольте вам нагадати, повідомили і про такий: на прогулянці Гаррі Дрюс трохи відстав від вас, розпалюючи біля огорожі люльку.

Фінзах раптом сіпнувся.

– Ви хочете сказати, що, стоячи там, він просунув лезо крізь огорожу і встромив його в білу пляму? Але ж це означає, що він прийняв рішення раптово, не вагаючись, майже не сподіваючись на успіх. До того ж він не знав напевно, що йому дістануться гроші полковника. До речі, вони йому й не дісталися.

Патер Браун споважнів.

– Ви не тямите в його характері, – сказав він із таким виглядом, гейби сам усе життя був знайомий із покійним Гаррі Дрюсом. – Він своєрідна людина, але мені такі траплялися. Якби він точно знав, що гроші перейдуть до нього, то навряд чи став би діяти. Тоді він би бачив, як це огидно.