Гілберт Кіт Честертон - Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown

– Ви не помітили, – священик захвилювався, – чи дуже сердився лікар після тієї сварки з секретарем і полковником?

– Та зовсім ні, – жваво відгукнувся Фінзах, – він і наполовину не був такий сердитий, як секретар. Це секретар вчинив гармидер через підписи.

– Ну, а що ви скажете, – додав патер Браун, – про сам заповіт?

– Полковник був дуже заможною людиною, і від його волі багато залежало. Трейл не повідомив, які зміни були внесені в заповіт, але пізніше, точніше – сьогодні вранці, я дізнався, що значна частина грошей, спочатку відписаних синові, перейшла до доньки. Я вже казав вам, що розгульний триб життя мого товариша Дональда викликав шал у його батька.

– Ми все мізкуємо про вбивство, – задумливо зауважив священик, – а залишили поза увагою мотив. За таких обставин раптова смерть полковника найвигідніша панні Дрюс.

– Господи! Як ви цинічно це кажете, – обурився Фінзах, зиркнувши на співрозмовника з жахом. – Невже серйозно гадаєте, що вона…

– Вона виходить заміж за лікаря? – перебив його патер Браун.

– Дехто цього не схвалює, – отримав натомість відповідь. – Але медика люблять і цінують в окрузі, він управний, відданий своїй справі хірург.

– Настільки відданий, – усміхнувся патер Браун, – що бере із собою хірургічні інструменти, вирушаючи в гості до жінки. Адже у нього був скальпель, коли оглядав тіло, а додому, як я зрозумів, він дістатися не встиг.

Фінзах схопився і здивовано глянув на священика.

– Тобто ви припускаєте, що цим скальпелем він…

Патер Браун похитав головою.

– Всі наші припущення поки що – чиста фантазія, – сказав він. – Не в тому питання, хто або за що вбив, а як? Запідозрити можна багатьох, і навіть знарядь убивства не бракує – шпильки, ножиці, скальпелі. А ось як убивця опинився в альтанці? Як навіть шпилька опинилася там?

Кажучи це, священик неуважно розглядав стелю, але при останніх словах його погляд пожвавився, немов він раптом помітив на стелі якусь незвичайну муху.

– Ну, то як же все було, на вашу думку? – нетерпеливився юнак. – Що порадите мені? У вас такий багатий досвід.

– Боюся, що мало чим можу допомогти, – зауважив патер Браун, зітхнувши. – Важко про щось судити, не побувавши на місці злочину, та й людей я не бачив. Наразі тільки ви можете повернутися туди і продовжити розслідування. Зараз, як я розумію, це певною мірою взяв на себе ваш приятель із індійської поліції. Я б порадив хутчіше з’ясувати, які його успіхи. Подивіться, що там робить ваш нишпорка-любитель. Може, вже й є новини.

Коли гості – двоногий і чотириногий – пішли, патер Браун узяв олівець і, повернувшись до перерваної справи, став складати план проповіді про енцикліку Rerum novarum. [10] «Про нові справи» ( лат.). Тема була обширна, і план довелося кілька разів перекроювати, ось чому за тим самим заняттям слуга Божий сидів і двома днями пізніше, коли в кімнату знову вбіг великий чорний собака і став збуджено та радісно стрибати на священика. Увійшовши слідом за твариною, її господар був також збуджений, але його почуття виражалися зовсім не в такій приємній формі. Блакитні очі чоловіка, здавалося, готові були вивалитися з орбіт, обличчя було схвильованим і навіть трохи зблідло.

– Ви мені казали, – почав він без передмови, – з’ясувати, що робить Гаррі Дрюс. Знаєте, що він зробив?

Священик промовчав, і гість запально продовжив:

– Я скажу вам, що він зробив. Він наклав на себе руки.

Губи патера Брауна лише злегка заворушилися, і те, що він пробурмотів, не мало жодного стосунку ні до нашої історії, ні навіть до нашого світу.

– Ви іноді просто лякаєте мене, – бідкався Фінзах. – Невже цього ви чекали?

– Вважав можливим, – погодився священик. – Саме тому й просив вас з’ясувати, чим він займається. Я сподівався, що час ще є.

– Тіло виявив я, – трохи хриплувато почав відвідувач. – Ніколи не бачив жахливішого видовища. Вийшовши у сад, я одразу відчув: там трапилося ще щось, крім убивства. Так само, як колись, хиталася суцільна маса квітів, підступаючи синіми клинами до чорного отвору входу в стареньку сіру альтанку. Але мені здавалося, що це демони танцюють перед входом у пекло. Я подивився навколо: все наче було на місці, але мені стало ввижатися, що якось змінилися самі обриси небосхилу. І раптом я збагнув, у чому річ. Я звик до того, що за огорожею на тлі моря видно Скелю Долі. А її не було.

Патер Браун підняв голову і слухав дуже уважно.

– Це було все так, ніби знялася з місця гора або місяць впав із неба. Але ж я завжди, звісно, знав, що цю кам’яну брилу дуже легко звалити. Щось ніби обпекло мене, я пробіг стежкою і продерся напролом через живопліт, як крізь павутину. До речі, огорожа і справді виявилася ріденькою, вона лише виглядала щільною, адже досі ніхто крізь неї не ломився. Біля моря я побачив кам’яну брилу, що звалилася з п’єдесталу, бідолаха Гаррі Дрюс лежав під нею, як уламок розбитого корабля. Однією рукою він обнімав камінь, немов тягнучи його до себе. А поруч на бурому піску великими літерами, що розповзаються, він надряпав: «Нехай Скеля Долі впаде на шаленця».