Гілберт Кіт Честертон - Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown

Балакучі люди часто неуважні до слів інших. Навіть пишномовність їхня часом обертається тупістю. Приятель і співрозмовник священика, запальний молодик на прізвище Фінзах, постійно готовий був скинути на слухача цілу лавину історій і думок, його блакитні очі завжди палали, а світлі кучері, здавалося, були відкинуті з чола не щіткою для волосся, а бурхливим вихором світського життя. І все ж він зам’явся і замовк, не в змозі розкусити простенький каламбур патера Брауна.

– Ви хочете сказати, що їм приділяють забагато уваги? – спитав він. – Навіть не знаю. Це дивовижні істоти. Часом мені здається, що вони знають набагато більше за нас.

Священик мовчав, продовжуючи ласкаво, але дещо неуважно погладжувати по голові великого мисливського собаку, якого привів гість.

– До речі, – знову заповзявся Фінзах, – у тій справі, про яку прийшов вам розповісти, бере участь і пес. Це одна з тих справ, які називають заплутаними. Дивна історія, але мені здається, що найдивніша в ній – поведінка тварини. Хоча в цій справі все загадкове. Перш за все, як можна було вбити старого Дрюса, коли в альтанці, крім нього, нікого не було?

Рука патера Брауна на мить застигла, він перестав гладити собаку.

– То це трапилося в альтанці? – спитав він байдуже.

– А ви не читали про це в часописах? – здивувався Фінзах. – Зачекайте, я, здається, захопив із собою одну замітку, там є всі подробиці.

Він витягнув з кишені газетну шпальту і простягнув її патерові Брауну, котрий тут же взявся читати, тримаючи публікацію в одній руці біля самого носа, а іншою так само неуважно погладжуючи тварину. Він ніби був живою ілюстрацією притчі про чоловіка, права рука котрого не відає, що чинить ліва.

«Історії про загадкові вбивства, коли труп знаходять у наглухо закритому будинку, а вбивця зникає невідомо яким чином, не видаються такими вже неймовірними в світлі вражаючих подій, що мали місце в Кренстоні на морському узбережжі Йоркшира. Житель цієї місцини полковник Дрюс був убитий ударом стилета в спину, а знаряддя вбивства не було виявлене ні на місці злочину, ні деінде в околицях.

Утім, проникнути в альтанку, де помер полковник, було неважко – вхід у неї відкритий, і впритул до порога підбігає стежина, що сполучає альтанку з садибою. Водночас цілком зрозуміло, що непомітно увійти в альтанку вбивця не міг, позаяк і стежка, і двері постійно перебували в полі зору кількох свідків, котрі підтверджують свідчення один одного. Альтанка стоїть у дальньому кутку саду, де жодних хвірток і перелазів немає. По обидва боки стежки ростуть високі квіти, посаджені так густо, що через них не можна пройти, не залишивши слідів. І квіти, і доріжка підходять до самого входу в альтанку, і зовсім неможливо підібратися туди непомітно якимось обхідним шляхом.

Патрік Флойд, секретар убитого, заявив, що бачив весь сад із тієї миті, коли полковник Дрюс востаннє з’явився на порозі альтанки, і до того моменту, коли був знайдений труп, весь цей час стояв на самій горі драбини і підстригав живопліт. Його слова підтверджує донька вбитого, Дженет Дрюс, котра сиділа на терасі і бачила Флойда за роботою. Певною мірою її свідчення підтверджує і Дональд Дрюс, її брат, котрий, проспавши допізна, визирнув, ще в халаті, з вікна своєї спальні. І, врешті, всі ці свідчення збігаються зі свідченнями сусіди Дрюса, доктора Валантена, котрий ненадовго зайшов до них і розмовляв на терасі з панною Дрюс, а також свідченнями нотаріуса, пана Обрі Трейла. Вочевидь, він останнім бачив полковника живим, за винятком, звісно, вбивці.

Всі ці свідки одностайно стверджують, що події розвивалися наступним чином: приблизно о пів на третю пополудні панна Дрюс зайшла в альтанку спитати у батька, коли той буде пити чай. Полковник відповів, що чай пити не буде, бо чекає свого юриста Трейла, котрого і велів прислати до себе, коли той з’явиться. Дівчина вийшла і, зустрівши на доріжці пана Трейла, відіслала його до вітця. Правник пробув в альтанці десь із півгодини, причому полковник відпровадив гостя до порога і, судячи з усього, перебував не тільки в доброму здоров’ї, але й у чудовому гуморі. Незадовго до того пан Дрюс розсердився на сина, дізнавшись, що той ще не вставав після нічної гульні, але досить швидко заспокоївся і надзвичайно люб’язно зустрів і нотаріуса, і двох племінників, котрі приїхали до нього на гостину на один день.

Поліція не стала допитувати племінників, оскільки в той час, коли сталася трагедія, вони були на прогулянці. За чутками, полковник не годився з доктором Валантеном, утім, лікар забіг лише на хвилинку побачитися з панною Дрюс, щодо котрої, либонь, мав найсерйозніші наміри.