Артур Конан Дойл - Собака Баскервілів. Долина страху

– А хіба це така нелегка річ?

– Дуже нелегка. Ось, наприклад, придивіться до тієї рівнини з химерними пагорбами, що подекуди піднімаються. Чим вона може бути чудова?

– По ній добре скакати галопом.

– Кожен так сказав би на вашому місці, а між тим така помилка вже багатьом коштувала життя. Бачите, скільки на ній яскраво-зелених галявин?

– Так, це, ймовірно, ті місця, де ґрунт кращий?

Степлтон засміявся.

– Перед вами величезна Ґрімпенська багнюка, – сказав він. – Якщо туди потрапляє людина чи тварина – один необережний крок, і все, капець. Я тільки вчора бачив, як туди приволікся чийсь поні і, природно, загинув. Його голова довго визирала над болотом. Він усе тягнув шию, намагався видертись, але врешті-решт засмоктало бідачку. Там навіть у посуху небезпечно ходити, а після осінніх дощів це й зовсім згубне місце. І тим не менше я не раз пролазив у саме серце Ґрімпенської багнюки та повертався звідти живим. Дивіться, ще один нещасний поні!

У зеленій осоці перекочувалось і билося щось темне. Потім над заростями майнула болісно витягнута шия, і болото наповнилося страшним зойком. Я похолов від жаху, але у мого супутника були, мабуть, міцніші нерви.

– Згинуло! – сказав він. – Засмоктало. Другий за два дні, тільки у мене на очах. А скільки їх ще зникло! Вони як занадилися туди в посуху, так і ходять до самої осені. І часто гинуть. Так, Ґрімпенська багнюка – страшне місце.

– Але ви все ж ходите туди?

– Атож, там є дві-три стежини, якими спритний чоловік може пройти. Я відшукав їх.

– Але навіщо вам ходити в таке небезпечне місце?

– Он бачите ті пагорби вдалині? Це справжні острівці серед непрохідної багнюки, яка тихцем оточила їх зусібіч. Якщо на них вилізти, то побачите, які там рідкісні рослини, які метелики!

– Що ж, колись спробую.

Степлтон із подивом вилупився на мене.

– Бійтеся Бога, викиньте цю думку з голови! – сказав він. – Ваша смерть буде на моїй совісті. Назад вам не повернутися, повірте. Я сам тільки тому і наважуюся туди ходити, що у мене є складна система позначок.

– Стійте! – гукнув я. – Що це?

Неголосне, протяжне та невимовно тужливе виття пролунало над болотами. Повітря наповнилося ним, але звідки чулося, визначити було неможливо. Розпочавшись із невиразного стогону, цей звук поступово перейшов у глухе ревіння, що знову знітилося до щемливого стогону. Степлтон якось дивно глянув на мене.

– Таємничі місця ці болота, – сказав він.

– Що це таке?

– Фермери торочать, що так виє собака Баскервілів, коли шукає свою жертву. Мені й раніше доводилося його чути, але сьогодні щось уже надто голосно.

Похоловши від страху, я оглянув широку рівнину, що підіймається до горизонту, вкриту зеленими заростями осоки. Ні шереху, навіть найменших ознак життя на ній – лише дві ворони голосно каркали, сидячи на кам’яному стовпі позад нас.

– Ви ж освічена людина, вас такою нісенітницею не здурити, – сказав я. – Як пояснюєте це виття?

– Багнюка іноді видає дуже дивні звуки. Чи то мул осідає, чи вода підіймається на поверхню, чи ще щось, хто знає?

– Ні, ні! Це був голос живої істоти.

– Може, й так. Вам ніколи не доводилося чути, як лементує бугай?

– Ні, не доводилося.

– В Англії цей птах трапляється тепер дуже рідко, по суті він практично вимер, але на таких болотах усе можливо. Я б анітрохи не здивувався, якщо б виявилося, що до нас долинув голос однієї з останніх представниць цього виду.

– В житті не чув більш дивних і страшних звуків!

– Що й казати, місця таємничі. Погляньте на той пагорб. Що це таке, як гадаєте?

Крутий схил був вкритий гейби кільцями із сірого каменю. Я нарахував їх близько двадцяти.

– Що це? Кошари?

– Ні, це житла наших поважних пращурів. Доісторична людина густо заселяла торф’яні болота, і позаяк після неї тут ніхто не жив, то весь цей домашній затишок залишився цілим і неушкодженим. Тільки дахів бракує. За бажання можна піти туди і побачити залишки вогнища та ложа.

– Та це ж ціле містечко! Коли ж воно було заселене?

– Неолітична людина [10] Неолітична людина – людина пізнішої епохи кам’яного віку, культура якої характеризується шліфованими кам’яними виробами. – точний період не встановлено.

– А чим ця людина займалася?

– Пасла стада тут же, на схилах, а коли кам’яна сокира почала поступатися першістю бронзовій палиці, навчилася добувати олово. Бачите он той рів на протилежному пагорбі? Це сліди її роботи. Так, докторе Ватсон, ви знайдете багато цікавих особливостей на наших болотах. О, вибачте, будь ласка! Це, мабуть, Cyclopides!