Артур Конан Дойл - Собака Баскервілів. Долина страху

– Баскервіль-хол, – підказав він.

Господар маєтку піднявся у візку на повний зріст – щоки у нього розпашілися, в очах спалахнув вогонь. Через кілька хвилин ми під’їхали до візерункових чавунних воріт із двома вкритими мохом колонами, які увінчувалися головами вепрів – гербом Баскервілів. Кам’яний будиночок воротаря був старий, із оголеними кроквами, але перед ним стояла нова, ще не закінчена будова – перший плід, народжений південноафриканським золотом сера Чарльза.

За воротами тягнулися два ряди високих старих дерев; їхні гілки замикалися похмурим склепінням у нас над головою. Стукіт коліс знову потонув у шереху листя. Баскервіль сіпнувся, задивляючись у довгу темну прогалину алеї, наприкінці якої виднілися примарні обриси будинку.

– Це сталося тут? – тихо спитав він.

– Ні, ні, в тисовій алеї, вона з іншого боку.

Молодий спадкоємець кинув навколо себе похмурий погляд.

– Мене анітрохи не дивує, що, живучи тут, дядько весь час чекав якоїсь біди, – сказав він. – Тут кого завгодно дрижаки вхоплять. Чекайте, не мине й півроку, як я проведу сюди електрику, і ви не впізнаєте ці місця! Біля входу світитимуться ліхтарі Едісона та Свана [9] Едісон Томас (1847–1931) – знаменитий американський винахідник. В основному відомий удосконаленням електричної лампочки розжарювання та винаходом фонографа. Сван – один із винахідників електричної лампочки. по тисячі свічок кожен.

За алеєю відкривався широкий газон, й обігнувши його, ми під’їхали до будинку. У сутінках я міг розгледіти лише масивний фасад і терасу. Все було суцільно повите плющем, що залишав відкритими тільки віконні амбразури й овали гербів. Дві старовинні зубчасті вежі з бійницями здіймалися над цією частиною будівлі. Праворуч і ліворуч до них долучалися два крила з чорного граніту, пізнішої прибудови. Крізь вікна з безліччю плетінь на газон лилося неяскраве світло, над крутим гострим дахом із високими трубами здіймався стовп темного диму.

– Ласкаво просимо, сер Генрі! Ласкаво просимо в Баскервіль-хол!

Високий чоловік виступив із тіні, що падала від тераси, і відчинив дверцята шарабана. В освітлених дверях холу з’явився силует жінки. Вона також підійшла до нас і допомогла чоловікові зняти наші валізи.

– Сер Генрі, ви не будете заперечувати, якщо я поїду одразу ж додому? – попросив доктор Мортімер. – Мене чекає дружина.

– Сидіть, пообідайте з нами!

– Ні, чесно, не можу. Справ, імовірно, також багато накопичилося. Я б із задоволенням сам показав вам будинок, але Беррімор зробить це краще за мене – він чудовий гід. Усього доброго! І пам’ятайте: коли б я вам не знадобився, вдень чи вночі, не соромтеся посилати за мною.

Стукіт коліс поступово завмер у глибині алеї, а важкі двері зачинилися за нами.

Хол, в якому ми опинилися, був дуже гарний – просторий, високий, із масивними кроквами з потемнілого від часу дуба. У старовинному каміні з чавунною решіткою для дров потріскували і шипіли поліна. Змерзнувши після довгої їзди, ми з сером Генрі простягнули руки до вогню. Потім стали розглядати дубову обшивку холу, високе вузьке вікно з кольоровими шибами, оленячі голови та герби на стінах, що нечітко виднілися в тьмяному світлі лампи.

– Я саме так і уявляв собі все це, – сказав господар, – адже мої предки жили в цій оселі впродовж п’яти століть! Як згадаєш про це, мимоволі налаштуєшся на урочистий лад.

Його смагляве обличчя пашіло дитячим захопленням. Він стояв у колі світла, що падало від люстри, а довгі тіні лягали по стінах і чорним саваном збиралися над ним.

Беррімор розніс наші валізи по кімнатах і, повернувшись, шанобливо схилився перед нами, як і пасувало добре вишколеному слузі. Зовнішність у нього була незвичайна – високий, статечний, із густою чорною бородою, що відтіняла бліде добропорядне обличчя.

– Накажете подавати обід, сер?

– Він готовий?

– Через кілька хвилин, сер. Гаряча вода у вас у кімнатах. Ми з дружиною будемо щасливі, сер Генрі, залишитися тут на перших порах, але ж за нових порядків вам буде потрібен великий штат.

– За яких таких нових порядків?

– Хочу сказати, що сер Чарльз вів усамітнений спосіб життя і ми вдвох цілком могли обслужити його, а ви, сер, імовірно, будете жити на широку ногу, і вам доведеться облаштовувати все по-новому.

– То ви з дружиною хочете звільнитися?

– Якщо тільки це не заподіє вам якихось незручностей, сер.

– Але ж ваші предки впродовж кількох поколінь жили в Баскервіль-холі. Мені б дуже не хотілося з перших же своїх кроків так нищити старі сімейні традиції.