Агата Кристи - Чому не Еванс?

– Вони канадці, так? – поцікавилася дівчина.

– Він точно. А вона, очевидно, англійка, хоча я не впевнена. Дуже мила, така чарівна, з величезними сумними очима. Чомусь мені здається, що вона не надто щаслива. Мабуть, життя тут її пригнічує.

– А в нього якась лікарня?

– Так, нервові розлади й залежності. Думаю, він дуже успішний. Справляє враження.

– Він вам подобається?

– Ні, – різко відказала Сильвія, – не подобається. – І за мить-другу з притиском додала: – Зовсім.

Пізніше вона показала Френкі фото, що стояло на піаніно. На ньому була чарівна жінка з великими очима.

– Це Мойра Ніколсон. Привабливе личко, правда? Одного чоловіка, якого привезли сюди наші друзі, воно страшенно вразило. Думаю, він дуже хотів познайомитися з Мойрою.

Сильвія розсміялася.

– Запрошу їх завтра на вечерю. Цікаво, що ви про нього скажете.

– Про нього?

– Так. Як я вже сказала, він мені неприємний, а втім, дуже привабливий чоловік.

Щось у її тоні змусило дівчину швидко глянути на неї, але Сильвія Бассінґтон-ффренч відвернулася, щоб дістати з вази засохлі квіти.

– Треба зібратися з думками, – сказала собі Френкі, розчісуючи своє темне густе волосся перед вечерею. – І, – рішуче додала вона, – настав час експериментів.

Роджер Бассінґтон-ффренч – злочинець, як вони вирішили з Боббі, чи ні?

Вони з Боббі зійшлися на тому, що той, хто намагався прибрати його, мав легкий доступ до морфію. Цей напрямок міркувань виводив на Роджера Бассінґтона-ффренча. Якщо його брат отримував морфій поштою, Роджеру було б зовсім просто привласнити один пакунок і використати для отруєння.

«Не забути, – написала Френкі на аркуші паперу. – Перше. З’ясувати, де був Роджер шістнадцятого, у день отруєння Боббі».

Їй здавалося, що вона знала, як дістати цю інформацію, не збуджуючи підозр.

«Друге, – написала вона. – Порушити тему нещасного випадку й поспостерігати за реакцією. Також звернути увагу на те, чи зізнається Р. Б-Ф., що був того дня в Марчболті».

Другий пункт викликав у дівчини легку бентегу, адже це було майже те саме, що вийти з прикриття. З іншого боку, трагедія сталася в її рідних краях, тож цілком природно – згадати про неї в розмові.

Вона зім’яла папірець і спалила його.

Перше завдання їй легко вдалося виконати за вечерею.

– Знаєте, – звернулася вона до Роджера, – мене не полишає відчуття, що ми вже зустрічалися. І начебто нещодавно. Ви часом не були на прийомі леді Шейн, у «Клариджі»? Шістнадцятого числа?

– Ні, шістнадцятого ви точно не могли побачитися, – швидко втрутилася Сильвія. – Роджер того дня був тут. Я добре пам’ятаю, бо ми проводили дитяче свято, і навіть не знаю, як упоралася б без Роджера.

Вона вдячно глянула на дівера, а той усміхнувся у відповідь.

– Не пригадую, щоб ми раніше зустрічалися, – сказав Роджер до Френкі й додав: – Упевнений, я б вас запам’ятав.

Він промовив це дуже люб’язно.

«Що ж, з одним розібралися, – подумала дівчина. – Роджера Бассінґтона-ффренча не було у Вельсі того дня, коли отруїли Боббі».

З другим завданням вона теж успішно впоралася. Френкі розводилася про невеличкі міста, а точніше, про те, як нудно там живеться і яке збудження викликають будь-які події.

– От у нас місяць тому чоловік зірвався зі скелі, – промовила вона. – Усі неабияк зацікавилися цим випадком. Я в такому піднесенні йшла до суду, але й там, зрештою, було страшенно нудно.

– Це ж у Марчболті сталося? – раптом запитала Сильвія.

Френкі кивнула.

– Палац Дервентів кілометрів за десять від Марчболта, – пояснила вона.

– Роджере, це, мабуть, про твого загиблого! – вигукнула Сильвія.

Френкі кинула на нього допитливий погляд.

– Я, власне кажучи, сидів біля померлого, – мовив Роджер. – Чекав на прибуття поліції.

– А я думала, що з ним сидів один із синів вікарія, – відказала дівчина.

– Він мусив бігти грати на органі чи щось таке, і я перехопив естафету.

– Як цікаво, це ж треба, – сказала Френкі. – Я чула, що там був хтось іще, але не знала прізвища. То це ви ?

Настрої за столом зводилися до «Як цікаво! Такий тісний світ!» Френкі відчувала, що впоралася.

– Можливо, ми там і бачилися, у Марчболті? – припустив Роджер.

– У день трагедії мене там не було, – зазначила дівчина. – Я приїхала з Лондона за кілька днів після пригоди. А ви були на дізнанні?

– Ні, я повернувся до Лондона на ранок після нещастя.

– Він вигадав собі купити будинок у Марчболті, – вставила Сильвія.