Агата Кристи - Чому не Еванс?

– Ну що ви таке кажете, – заперечила місіс Бассінґтон-ффренч. Френкі знову почула цей прохолодний тягучий манливий американський акцент і пригадала, що лорд Манчінґтон розповідав, ніби один із гемпширських Бассінґтонів-ффренчів одружився з багатою американською спадкоємицею. – Доктор Арбетнот каже, що ви за день-два оговтаєтеся, якщо відпочинете як слід.

Френкі відчувала, що мала б відповісти щось про «помилку» чи «смертну свідомість», але боялася бовкнути дурницю.

– Він наче хороший, – сказала вона. – Був дуже добрий до мене.

– Здається, він талановитий молодик, – відповіла на це місіс Бассінґтон-ффренч. – Дуже пощастило, що проїжджав тут.

– Дійсно, хіба не диво? Хоча, звісно, насправді його допомога мені була не потрібна.

– Але ш-ш-ш, вам треба мовчати, – вела далі господиня. – Я пришлю до вас покоївку. Вона дещо принесе й допоможе вам як слід влаштуватися в ліжку.

– Це так мило з вашого боку.

– Ну що ви, це дрібниці.

Коли жінка вийшла з кімнати, Френкі на мить зніяковіла.

«Яке миле створіння, – подумала вона про себе. – І напрочуд наївне».

Уперше їй спало на думку, що це злий жарт щодо господині маєтку. В уяві дівчини з неабиякою яскравістю розігрувалася сцена, в якій кровожерливий Бассінґтон-ффренч зіштовхує заскочену зненацька жертву зі скелі, що другорядні персонажі цієї кінострічки якось вилетіли їй з голови.

«Ну що ж, – подумала Френкі. – Тепер уже треба довести все до кінця. Але було б простіше, якби вона не була такою люб’язною до мене».

Дівчина провела нудний вечір у спальні, лежачи в притлумленому світлі. Місіс Бассінґтон-ффренч зазирала раз чи двічі, але одразу виходила з кімнати.

Наступного дня Френкі вже дозволила розсунути фіранки й зажадала компанії, тож господиня маєтку трохи побула з нею. Виявилося, що в них багато спільних знайомих та друзів, і на схилі дня Френкі не без відчуття провини усвідомила, що вони подружилися.

Місіс Бассінґтон-ффренч кілька разів згадала про чоловіка та свого маленького сина Томмі. Вона скидалася на просту жінку, сильно прив’язану до родини, а втім, з тих чи інших причин дівчині здавалося, що місіс Бассінґтон-ффренч не дуже щаслива. В очах її часом зблискувала тривога, що не пасувала людині, душа в якої на місці.

На третій день Френкі встала, і її познайомили з господарем.

То був кремезний чоловік з важким підборіддям, на вигляд добрий, але відсторонений. Здається, він проводив багато часу в своєму кабінеті. Та все ж гостя відчувала, що господар дуже ніжно ставиться до дружини, хоч і мало цікавиться тим, що її турбує.

Томмі, їхній син, був здоровим бешкетним хлоп’ям семи років, і Сильвія Бассінґтон-ффренч його неприховано обожнювала.

– Тут у вас так добре, – зітхнувши, сказала Френкі.

Вона лежала в саду на шезлонгу.

– Не знаю, чи це через струс, чи з якихось інших причин, але мені не хочеться ворушитись. Я лежала б тут і лежала.

– То й лежіть, – мовила Сильвія Бассінґтон-ффренч своїм спокійним байдужим тоном. – Ні, серйозно. Не кваптеся повертатися до міста. Розумієте, – провадила вона, – ваша присутність для мене велика втіха. Ви така цікава й весела. Мене це розраджує.

«Тож їй потрібна розрада», – майнуло в голові у Френкі.

Водночас дівчині стало соромно за себе.

– Я відчуваю, що ми стаємо друзями, – вела жінка далі.

Френкі ще сильніше охопив сором.

Вона робить щось погане, погане, погане. Вона має облишити це. Повернутися до міста…

Господиня вела далі:

– Завтра повертається мій дівер. Упевнена, він вам сподобається. Роджер усім подобається.

– Він живе з вами?

– Час від часу. Роджер непосида. Називає себе паршивою вівцею в сім’ї і, можливо, в якомусь сенсі має рацію. Не затримується на жодній роботі. Власне, я не думаю, що він узагалі бодай колись працював. Але деякі люди просто такі – особливо в старих родинах. Зазвичай у них неабиякий шарм і прекрасні манери. Роджер дуже чутливий. Навіть не знаю, що б я робила без його підтримки, коли Томмі лежав.

– А що сталося з Томмі?

– Невдало упав з гойдалки. Мабуть, вона висіла на трухлявій гілці, й та обірвалася. Роджер дуже засмутився, бо це він тоді гойдав Томмі – знаєте, високо так, як діти люблять. Спершу ми подумали, що маленький пошкодив хребет, але виявилося, що травми незначні, і зараз із ним усе гаразд.

– Так, начебто все гаразд, – підтвердила Френкі, посміхаючись вигукам і скрикам удалині.

– Знаю. Томмі має вигляд абсолютно здорової дитини. Таке полегшення. З ним постійно трапляються подібні пригоди. Минулої зими він ледве не втонув.