Агата Кристи - Чому не Еванс?

– Боже, правда?! – здивовано вигукнула дівчина.

Вона відкинула думку про повернення до міста. Відчуття провини притишилося.

Нещасні випадки!

Цікаво, може, Роджер Бассінґтон-ффренч спеціалізується на них?

Френкі додала:

– Якщо ви не проти, то я охоче лишилася б іще на якийсь час. Але ваш чоловік, він не заперечуватиме, що я отак нав’язалася?

– Генрі? – Губи місіс Бассінґтон-ффренч дивно викривилися. – Ні, Генрі не заперечуватиме. Він нічого не заперечує… тепер.

Френкі з цікавістю глянула на Сильвію.

«Якби ми були ближче знайомі, вона мені розповіла б, – подумала вона. – Я впевнена, тут купа дивних речей коїться».

Генрі Бассінґтон-ффренч вийшов до них на чай, і Френкі уважно придивлялася до нього. Щось у чоловікові однозначно насторожувало. Він скидався на простого, веселого, спортивного мешканця провінції. Утім, такі люди рідко бувають на межі нервового зриву й не смикаються за чаєм, то впадаючи в глибоку задуму, то відпускаючи ущипливе саркастичне зауваження у відповідь на будь-яку репліку. Але й він не завжди так поводився. Пізніше, за вечерею, Генрі постав у геть іншому світлі. Жартував, сміявся, розповідав історії і просто-таки виблискував, як на людину посередніх здібностей. Аж надто виблискував, як здалося Френкі. Проте цей блиск справляв враження неприродного, непритаманного характерові цього чоловіка.

«Які дивні очі, – подумала дівчина. – Від них навіть трохи моторошно стає».

А втім, Генрі Бассінґтона-ффренча Френкі ні в чому не підозрювала. Його брат, а не він, був у Марчболті того трагічного дня.

Стосовно ж брата, то дівчина чекала на зустріч із ним зі щирою цікавістю. За їхньою з Боббі версією, саме він був убивцею. Вона зустрінеться з убивцею віч-на-віч.

Від цієї думки Френкі вмить занервувала.

Але зрештою, як він може здогадатися?

Як він може пов’язати її та успішно скоєний злочин?

«Ти роздуваєш із мухи слона», – сказала вона сама собі.

Роджер Бассінґтон-ффренч прибув наступного дня по обіді, саме перед чаєм.

До чаювання Френкі з ним не бачилася. Їй і досі належало «відпочивати» у своїй кімнаті.

Коли вона вийшла на терасу, де подавали чай, Сильвія всміхнено сказала:

– А ось і наша підопічна прийшла. Леді Френсіс Дервент, знайомтеся – це мій дівер.

Френкі побачила високого стрункого чоловіка трохи за тридцять, що мав дуже гарні очі. Хоч вона й зрозуміла, що Боббі мав на увазі, зазначаючи, що йому бракувало вусів чи монокля, дівчина радше звернула увагу на глибоку блакить його очей. Вони потисли одне одному руки.

Він сказав:

– Мені розповіли, як ви намагалися знести мур.

– Визнаю, – промовила Френкі, – я найгірша водійка у світі. – Та мені довелося сісти за кермо жахливої таратайки. Моя машина зламалася, і я купила дешеву вживану.

– З трощі її врятував дуже симпатичний молодий лікар, – зазначила Сильвія.

– Він був досить милий, – погодилася Френкі.

У цей момент прибіг Томмі і з радісними криками кинувся до дядька.

– Ти привіз мені потяг? Ти обіцяв! Ти обіцяв!

– О, Томмі, хіба про таке питають?

– Усе гаразд, Сильвіє, я ж обіцяв. Прибув твій потяг, малий. – Роджер невимушено глянув на невістку. – А Генрі не вийде до чаю?

– Сумніваюся. – У її голосі продзвеніла напруга. – Він, мабуть, сьогодні жахливо почувається.

Жінка емоційно додала:

– Ох, Роджере, я така рада, що ти повернувся!

Він на хвильку торкнувся її руки.

– Сильвіє, люба, усе гаразд.

Після чаю Роджер грав у теніс з небожем. Френкі спостерігала за ними. У думках панував безлад. Роджер аж ніяк не скидався на людину, яка могла зіштовхнути когось у прірву. Цей чарівний чоловік не може бути холоднокровним убивцею!

Але в такому разі виходить, що вони з Боббі весь цей час помилялися. Принаймні щодо цього.

Тепер дівчина була певна, що Бассінґтон-ффренч не штовхав Прітчарда зі скелі.

Тоді хто?

Утім, вона була певна, що Прітчарда таки штовхнули. Хто це зробив? І хто підсипав морфій у пиво Боббі?

Думка про морфій раптом підказала їй відповідь на запитання, чому в Генрі Бассінґтона-ффренча так дивно блищали очі.

Невже він морфініст ?

Хоч як це дивно, здогадка Френкі підтвердилася вже наступного дня завдяки Роджеру.

Вони грали в теніс, а потім сіли перепочити й пили напої з льодом.

Розмовляючи з ним на різноманітні поверхові теми, Френкі дедалі ясніше відчувала на собі шарм людини, що, як Роджер Бассінґтон-ффренч, багато подорожувала світом. Дівчина не могла позбутися думки про те, який несхожий був цей чоловік, що вважав себе паршивою вівцею в отарі, на свого важкого, похмурого брата.