Агата Кристи - Чому не Еванс?

Френкі замислилася над цим, і враз запала тиша. Її порушив Роджер, заговоривши тепер зовсім іншим тоном.

– Леді Френсіс, можливо, це здасться вам дивним… Я знаю вас менше ніж добу, але інстинктивно відчуваю, що можу попросити поради.

– Поради? – здивувалася вона.

– Так, я не можу вирішити, як правильно вчинити.

Він замовк, нахилився вперед, гойдаючи ракеткою між колін і насупивши чоло. Вигляд у нього був схвильований і засмучений.

– Це стосується мого брата, леді Френсіс.

– Слухаю.

– Він уживає наркотики, я впевнений.

– Чому ви так вважаєте? – запитала дівчина.

– З низки причин. Він дивно говорить. У нього різко змінюється настрій. А ви звернули увагу на його зіниці? Вони крихітні, як вістря шпильки.

– Так, я це помітила, – визнала Френкі. – І що він уживає, на вашу думку?

– Морфій чи ще якийсь різновид опію.

– І давно?

– Я думаю, що це почалося місяців шість тому. Пригадую, він тоді скаржився на безсоння. Не знаю, де він уперше взяв цю речовину, але, напевне, якраз десь тоді усе й почалося.

– І де він її бере? – по-діловому поцікавилася Френкі.

– Імовірно, отримує поштою. Ви помітили, що іноді він дуже нервовий і дратівливий під час вечірнього чаю?

– Так, помітила.

– Думаю, він поводиться так у ті дні, коли в нього закінчуються запаси. Потім, після шостої, приносять пошту, він ховається в кабінеті й виходить до вечері вже в геть іншому настрої.

Френкі кивнула. Вона пригадала ту неприродно блискучу бесіду за вечерею.

– Але звідки беруться нові дози? – запитала дівчина.

– Ох, цього вже я не знаю. Жодний нормальний лікар не надсилав би йому такого. Мабуть, у Лондоні є місця, де можна це дістати за великі гроші.

Френкі замислено кивнула.

Вона пригадала, як сказала Боббі щось про банди й контрабанду наркотиків, а він відповів, що не можна змішувати забагато злочинів. Дивно, що вже на початку свого розслідування вони зіткнулися з чимось таким.

Ще дивніше, що на думки про це її наштовхнув головний підозрюваний. Через це їй умить хотілося виправдати Роджера Бассінґтона-ффренча.

Та, однак, загадка зниклої фотографії лишалася нерозв’язаною. Докази свідчать проти нього, і вони – незмінні. Те, що він приємний чоловік, ще нічого не означає. До того ж завжди кажуть, що вбивці зазвичай харизматичні!

Френкі струснула головою, розігнавши думки, і звернулася до співрозмовника.

– Чому ви мені це кажете? – прямо запитала вона.

– Бо я не знаю, що робити із Сильвією, – так само прямо відповів він.

– Ви думаєте, вона не знає?

– Звісно, не знає. Чи маю я сказати їй?

– Це дуже складно.

– От і я про це, усе дійсно складно. Тому й подумав, що ви могли б мені допомогти. Сильвії ви дуже сподобалися. Інші люди її не вельми цікавлять, але до вас вона одразу відчула симпатію – це я від неї почув. То що ж мені робити, леді Френсіс? Я страшенно її обтяжу, якщо скажу.

– Якби вона знала, то, ймовірно, могла б якось уплинути.

– Сумніваюся. У випадку із залежностями ніхто, навіть найближчі та найрідніші, не мають жодного впливу.

– Песимістична точка зору, чи не так?

– Це не точка зору, а факт. Звісно, є варіанти. Якщо Генрі погодиться на реабілітацію – власне, тут є одне місце, неподалік. Під керівництвом доктора Ніколсона.

– Але він не погодиться?

– Може, й погодиться. Часом у морфіністів бувають такі докори сумління, що вони згодні на будь-що, аби вилікуватися. Я схильний вважати, що Генрі легше буде вмовити, якщо він думатиме, що Сильвія нічого не знає… Якщо пригрозити йому, що вона дізнається. Коли ж лікування буде успішним (звісно, ми скажемо, що йому треба підтримати нерви), знати їй нічого й не потрібно.

– Йому доведеться поїхати, щоб вилікуватися?

– Місце, про яке мені йдеться, у п’яти кілометрах звідси, по той бік селища. Ним керує канадець, доктор Ніколсон. Дуже розумний чоловік, мені здається. На щастя, Генрі він подобається. Тихо, Сильвія йде.

Місіс Бассінґтон-ффренч підійшла до них, запитуючи:

– Ну як, награлися?

– Три сети, – сказала Френкі. – І я всі три програла.

– Ви дуже добре граєте, – зауважив Роджер.

– Мені так ліньки грати в теніс, – мовила Сильвія. – Треба якось запросити Ніколсонів. Місіс Ніколсон дуже любить теніс. Що, що таке? – Жінка помітила, що Роджер і Френкі перезирнулися.

– Нічого, я просто щойно розповідав леді Френсіс про Ніколсонів.

– Краще називай її Френкі, як я, – запропонувала Сильвія. – Хіба не дивно, що варто комусь про щось розповісти, то хтось іще обов’язково про це заговорить?