Гилберт Честертон - Хрест із сапфірами

— Ми врешті зустрілися, Каяфо, — сказав пророк. — На цій землі немає нічого, окрім вашої церкви й моєї. Я поклоняюся сонцю, а ви — затемненню; ви служите вмираючому, а я — живому богові. Ви підозрюєте мене й обмовляєте, як і наказує ваша віра і статус. Усі ваші церкви мають поліцейські звички, ви лише прагнете сльозами й тортурами дістати з людини зізнання в провині. Ви звинувачуєте людину в злочині, я — в невинності. Ви звинувачуєте її в грішності, я — в доброчесності. Читачу диявольських книжок, я вам скажу ще дещо, перш ніж спростую ваші необгрунтовані наклепи. Ви навіть не можете уявити, наскільки мені байдуже, чи ви звинуватите мене, чи ні. Те, що ви називаєте ганьбою й жахом, для мене не більш ніж велетень з дитячої байки для дорослого чоловіка. Ви сказали, що пропонуєте мені захист. Мені настільки байдуже марево цього життя, що я можу сам себе звинуватити. В цій справі проти мене є лише одне, і я скажу вам, що це. Жінка, котра померла, була моєю нареченою й коханою, — згідно не з тим законом, котрий ви проповідуєте в ваших церквах, а з тим, котрий настільки чистий і суворий, що його ви не спроможні збагнути. Ми з нею перебували в іншому світі, не у вашому, походжали палацами у той час, як ви метушилися в тунелях і цегляних закутках. Я знаю, що охоронці закону, і світські, й церковні, вважають, що любов не може існувати без ненависти. От вам і перший пункт для звинувачення. Та є ще дещо вагоміше, і я цього не буду приховувати. Поліна не лише кохала мене — сьогодні вранці, перш ніж померти, вона он за тим столом заповіла мені й моїй церкві півмільйона. І де ж ваші кайданки? Ви навіть не здогадуєтеся, наскільки безглузді для мене оці всі ваші звинувачення! У в’язниці я лише чекатиму на неї, як на зупинці. А шибениця лише пришвидшить нашу зустріч.

Він говорив із запалом оратора. Фламбо і Джоан Стейсі з німим захопленням дивилися на нього. На обличчі отця Бравна було лише глибоке страждання — він дивився на підлогу, а його чоло прорізала зморшка. Пророк сонця сперся на камін і завершував свою промову:

— Кількома словами я все розповів, мені немає що додати. Ще менше слів мені знадобиться, щоб спростувати звинувачення. Щодо того, чи я здійснив цей злочин, можу сказати лише одне: я не міг цього зробити. Поліна Стейсі впала з цього поверху п’ять по дванадцятій. Зі сто осіб зможуть засвідчити, що я стояв на балконі рівно п’ятнадцять хвилин, починаючи з 12. 00 — це звичний час для моєї привселюдної молитви. Мій клерк (респектабельний юнак з Клефем, котрий зі мною жодним чином не пов’язаний) може заприсягтися, що увесь ранок сидів у приймальній і там ніхто не проходив. Він також може заприсягтися, що я прийшов об 11. 50, коли до трагедії залишалося п’ятнадцять хвилин, і увесь цей час не залишав офіс або балкон. Ніхто не має такого повного алібі — у мене є підтримка половини Вестмінстера. Думаю, кайданки не знадобляться. Справу завершено.

Та насамкінець я скажу вам усе, що ви хочете, щоб розвіяти ваші ідіотські підозри. Мені здається, що я знаю, як смерть прийшла до моєї нещасної подруги. Якщо хочете, можете осуджувати мене або мою віру й філософію, зрештою, ви не зможете мене засудити. Добре відомо, що особи, котрі пізнали вищі істини, а особливо ті, що досягли вищих ступенів посвячення, інколи отримують здатність левітації, тобто вміння вільно перебувати в повітрі. Та це лише часткове підкорення матерії, один із елементів, на котрому базується наше таємне вчення. Бідна Поліна була імпульсивна й амбітна. Правдоподібно, пізнала істини не настільки глибоко, як їй видавалося. Коли ми разом спускалися в ліфті, часто говорила мені, що якби хтось був достатньо сильний духом, то зміг би полетіти вниз безпечно, як пір’їнка. Я щиро вірю, що в такому екстазі благородних думок вона понадіялася на чудо. Та воля чи віра підвели її, і нижчий, страшний закон матерії переміг. Оце й уся історія, джентльмени, дуже сумна і, як ви вважаєте, самовпевнена й гнітюча, та в ній немає нічого злочинного, і я тут ні до чого. В поліції це краще назвати самовбивством. Я ж завжди назву це героїчною невдачею подвижниці, котра прагнула пізнати істину й небесне життя.

Фламбо вперше побачив, що його друг, отець Бравн, переможений. А той все сидів і дивився в підлогу, страдницьки насупившись, так ніби чогось соромився. Це було просто неможливо — боротися з відчуттям, котре підтримали крилаті слова пророка: гордий і чистий дух свободи й здоров’я переміг похмурого знавця земних підозр. Врешті священик промовив, кліпаючи, так ніби його щось боліло: