Гилберт Честертон - Хрест із сапфірами

— Наскільки я зрозумів, це їхня теорія, — відповів Фламбо. — Якщо людина стійка, то їй усе під силу. Їхні символи — це сонце й відкрите око. Вони стверджують, що справді здорова людина спроможна дивитися просто на сонце.

— Якщо людина справді здорова, — сказав отець Бравн, — то їй це навіть на гадку не спаде.

— Ну, це все, що я знаю про цю нову релігію, — безтурботно відповів Фламбо. — Вони, звичайно ж, стверджують, що їхня релігія спроможна лікувати всі фізичні недуги.

— А вона може вилікувати єдину душевну хворобу? — серйозно запитав отець Бравн.

— І що ж це за душевна хвороба? — посміхаючись, запитав Фламбо.

— Переконання у власному здоров’ї, — відповів священик.

Фламбо більше цікавив його тихий офіс, аніж яскравий храм нагорі. Як істинний мешканець півдня, детектив був неспроможний уявити себе кимось ще, окрім католика або атеїста; і нові релігії, яскраві чи бліді, не надто його цікавили. Але він завжди цікавився людьми, особливо коли вони гарно виглядали; що більше, леді, котрі поселилися внизу, виглядали досить своєрідно. Це був офіс двох сестер, обидві були чорняві й худі, а одна — ще й висока й красива. У неї був орлиний, різкуватий профіль, таких жінок згадують саме за профілем, так ніби він — вістря їхньої зброї й нею вони пробивають собі дорогу в житті. Її очі сяяли просто приголомшливо, та це був блиск сталі, а не діямантів; її пряма худорлява постава була надто напруженою, щоб назвати її граціозною. Її молодша сестра була схожа на вкорочену тінь старшої. Вона була трохи сіра, бліда, непомітна. Обидві одягалися в ділові чорні сукні, з чоловічими манжетами й комірцями. В лондонських офісах — тисячі таких стриманих енергійних жінок, та ці відрізнялися своїм справжнім, а не показним становищем.

Поліна Сейсі, старша з сестер, була спадкоємицею герба й великих статків; вона виростала в замках і садах, та через холодну озлобленість (притаманну сучасним жінкам) вибрала вище й складніше існування. Від грошей, звичайно ж, вона не відмовилася, так можуть чинити романтики або ж монахи, та для її владного утилітаризму такий жест був незрозумілий. Вона володіла багатством, як сама говорила, щоб служити суспільству. Частину капіталу вклала в свій бізнес, зародок ідеального друкарського центру, частину — розділила між різноманітними спілками, котрі успішно пропагували таку працю серед жінок. Ніхто достеменно не знав, наскільки Джоан, її сестра й партнерка у бізнесі, поділяє такі прозаїчно-ідеалістичні погляди. Але та наслідувала сестру із собачою вірністю, що було привабливіше й трагічніше, аніж твердість і високодуховні ідеали старшої. Для Поліни Стейсі ніщо не могло свідчити про трагедію — вона вважала, що трагедій просто не існує.

Коли Фламбо вперше прийшов у свій офіс і зустрів Поліну, то її жорстка нестримність і холодна нетерплячість розсмішили його. Біля входу в хол він чекав хлопця-ліфтера, котрий відвозив мешканців і відвідувачів на різні поверхи. Та ця леді з блискучими орлиними очима не погодилася чекати. Вона доволі різко сказала, що все знає про ліфти й не має наміру залежати від якогось хлопця, як і від решти чоловіків. І хоча її квартира була невисоко, Фламбо впродовж цих кількох секунд багато дізнався про її життєві погляди, що про них вона повідомила досить безцеремонно. Все зводилося до того, що вона — сучасна ділова жінка і любить сучасну робочу техніку. Її виразні чорні очі блиснули гнівом, коли згадала тих, хто недооцінює науку й механіку та сумує за колишньою романтикою. Кожен, стверджувала вона, по-винен вміти обслуговувати техніку, так як оце вона вміє керувати ліфтом. Видавалося, що жінка образилася, коли Фламбо відчинив перед нею двері; він піднявся до себе і з посмішкою згадував про таку наполегливу самостійність.

Характер у неї, звичайно, був запальний і практичний, а рухи тонких, елегантних рук були настільки різкими, ніби хотіла все зруйнувати. Якось Фламбо зайшов до її офісу, щоб щось надрукувати, і побачив, як вона кинула на підлогу окуляри сестри й розтрощує їх ногою. При цьому жінка виголосила тираду про «хворобливі медичні дурниці» й безсилля, котре і є причиною використання всяких там апаратів. Вона кричала, щоб сестра більше ніколи не приносила сюди всяку нездорову погань. Запитувала, чи їй, бува, не принести дерев’яну ногу або перуку, а може, скляне око; і при цьому її власні очі холодно іскрилися.

Фламбо, вельми здивований таким фанатизмом, не міг утриматися, щоб (з логічністю справжнього француза) не запитати у міс Поліни, чому це окуляри є більшою ознакою безсилля, аніж ліфт, і якщо наука може допомогти нам в одному випадку, то чому не може допомогти в іншому.