Гилберт Честертон - Хрест із сапфірами

Лавра раптом здригнулася, але відповіла спокійно:

— Так. Як тільки дочитала другий лист від Ізидора Смайза, де він сповіщав про свої успіхи. Відразу після цього я почула, як Велкін сказав: «Однак він ніколи не отримає вас». Промовив це настільки чітко, ніби був у цій кімнаті. Це просто жах. Я, напевно, вже збожеволіла.

— Якби ви й справді збожеволіли, — сказав молодий чоловік, — ви б думали, що ви цілком нормальна. Зрештою, в історії про цього невидимого джентльмена й справді є щось трохи химерне. Але одна голова — добре, а дві — краще. З огляду на вашу скромність я не згадуватиму про інші частини тіла. Якщо ви дозволите мені, здоровому практичному чоловікові, знову принести з вітрини весільний торт…

Він ще говорив, а в цей момент з вулиці почулося вищання гальм авта, що мчало на диявольській швидкості. Через мить малий чоловічок у блискучому циліндрі вже був на порозі.

Енґус, котрий до цих пір тримався доволі весело й просто, аби не псувати власні нерви, занепокоївся через цей раптовий скрип і вийшов із внутрішньої кімнати назустріч новому відвідувачеві. Вистачило погляду, щоб підтвердилися найжахливіші здогадки закоханого. Цей ошатний, але малорослий силует зі шпичастою чорною борідкою, котра зухвало стирчала, розумні схвильовані очі, охайні пальці, що нервово тремтіли, — це був саме той чоловік, котрого йому щойно описала Лавра, Ізидор Смайз. Той самий, котрий колись виробляв фігурки з бананової шкірки й сірникових коробок, Ізидор Смайз, котрий тепер робив мільйони на металевих непитущих дворецьких і благочестивих покоївках. Обоє чоловіків відразу інстинктивно відчули дух володіння й дивилися один на одного з тією холодною допитливою шляхетністю, котра і є душею суперництва.

Однак містер Смайз нічого не сказав про суть цього протистояння, а лише запально промовив:

— Місс Хоуп бачила цю річ на вікні?

— На вікні? — перепитав здивований Енґус.

— Зараз у мене немає часу щось обговорювати, — сказав мільйонер-коротун. — Тут відбувається якась дурня, котру треба з’ясувати.

Він указав своїм полірованим ціпком у бік вітрини, котру містер Енґус недавно спустошив для весільних приготувань. Останній здивовано помітив, що на вікні з боку вулиці приклеєна довга смуга паперу, котрої точно не було кілька хвилин тому, коли він її споглядав. Услід за енергійним Смайзом він вийшов на вулицю й помітив цю смугу завдовжки в півтора ярди, старанно приклеєну до вікна, на ній було з розмахом написано: «Якщо ви вийдете заміж за Смайза, йому — кінець».

— Лавро, — сказав Енґус, пропихаючи свою велику червону голову до магазину, — ви — не божевільна.

— Це витівки того дивака, Велкіна, — грубувато сказав Смайз. — Я вже кілька років не бачив його, та він постійно докучає мені. За останні два тижні п’ять разів підкидав листи до мого помешкання, і я навіть не можу з’ясувати, хто ж їх залишає, хіба що особисто Велкін. Швейцар присягається, що не бачив нікого підозрілого, а тепер ось цей дивак приклеює ледь не некролог на вітрині кондитерської, в той час, коли всередині є люди…

— Цілком правильно, — скромно відповів Енґус, — коли люди в кондитерській сидять і п’ють чай. Гаразд, сер, я запевняю вас, що ціную ваш здоровий глузд, з яким ви перейшли до суті справи. Про інше ми зможемо поговорити згодом. Цей бовдур не міг утекти надто далеко. Присягаюся, що цього паперу тут не було, коли я востаннє підходив до вітрини, а це було десять чи п’ятнадцять хвилин тому. З іншого боку нам не вдасться його наздогнати, тому що ми не знаємо, в якому напрямку його шукати. Якщо ви послухаєте моєї поради, містере Смайз, то якнайшвидше віддасте цю справу в руки якогось детектива, найкраще приватного. Я знаю одного надзвичайно спритного приятеля, котрий візьметься за цю справу. Якщо їхати автом, то будемо в нього хвилин через п’ять. Його звати Фламбо, і хоча його молодість була трохи неспокійна, тепер він абсолютно чесний чоловік, а його мозок — на вагу золота. Він живе на Лакнав-Меншинз, в Хемпстед.

— Це дивовижно, — сказав малий чоловічок, вигинаючи свої чорні брови. — Я живу на Гімалая-Меншинз, за рогом. Можливо, ви б могли поїхати разом зі мною? Я зайду до свого помешкання й заберу ці дивні листи від Велкіна, а ви тим часом побіжите за вашим другом-детективом.

— Ви дуже люб’язні, — ввічливо завважив Енґус. — Що швидше ми почнемо діяти, то краще.

Обидвоє з імпровізованою шляхетністю попрощалися з леді й застрибнули в малий автомобіль. Коли Смайз увімкнув швидкість і вони повернули за ріг, Енґус із посмішкою поглянув на гігантську рекламу «Безмовної прислуги Смайза». Там була зображена величезна лялька без голови, котра тримала баняк, а внизу — напис: «Кухарка, котра ніколи не буркоче».