Агата Кристи - Трагедія в трьох діях

– Брехня буває різною, – відповів Еркюль Пуаро.

Хвилину-дві детектив помовчав, а потім додав:

– Ця міс Віллз, вона написала п’єсу для міс Саткліфф?

– Так. Наступної середи прем’єра.

– Ага!

Бельгієць знову замовк. Еґґ запитала:

– Порадьте, що нам робити тепер?

Маленький чоловічок усміхнувся їй.

– Ми можемо тільки думати.

– Думати? – з огидою скрикнула Еґґ.

Пуаро осяяв її усмішкою.

– Саме так! Думати! Лише так можна розв’язати будь-яку задачу.

– А чи не можна чогось зробити ?

– Вам подобається вживати активних заходів, так, мадемуазель? Звісно, дещо можна зробити. Лишається, наприклад, Ґіллінґ, де містер Беббінґтон жив стільки років. Можна порозпитувати людей там. Ви казали, що мати міс Мілрей живе в Ґіллінґу і що вона має інвалідність. Такі люди знають усе. Вона все чує й нічого не забуває. Поговоріть із нею. Можливо, з цього буде якась користь, хто знає?

– А ви нічого не збираєтеся робити? – наполегливо запитала Еґґ.

Пуаро підморгнув.

– Ви хочете, щоб я теж брав активну участь? Eh bien. Буде, як ви забажаєте. Тільки-от я нікуди звідси не піду. Мені й тут дуже добре. Але я скажу вам, що я зроблю. Я влаштую вечірку, вечір хересу, – це нині модно, чи не так?

– Вечір хересу?

– Précisément, і запрошу місіс Дейкез, капітана Дейкеза, міс Саткліфф, міс Віллз, містера Мендерза й вашу чарівну матінку, мадемуазель.

– А мене?

– Ну ясна річ, і вас. Усі присутні запрошені.

– Ура, – вигукнула Еґґ. – Але мсьє Пуаро, мене не обдуриш. Щось станеться на цій вечірці. Так?

– Побачимо, – тільки й сказав детектив. – Але не сподівайтеся чогось надзвичайного, мадемуазель. А тепер залиште нас із сером Чарльзом, бо мені треба порадитися з ним щодо кількох питань.

Коли Еґґ і містер Саттертвейт чекали на ліфт, дівчина захоплено промовила:

– Так цікаво, точно як у детективних романах. Нас усіх зберуть, а потім він розкриє вбивцю просто при всіх.

– Так і кортить дізнатися, – сказав містер Саттертвейт.

Вечір хересу відбувся в понеділок увечері. Запрошення прийняли всі. Чарівна та нестримана міс Саткліфф пустотливо розсміялася, роззирнувшись довкола.

– Заманили нас у павутиння, мсьє Пуаро. А ми, бідні мушки, повірили. Впевнена, на нас чекає феєричний розбір справи, а потім ви тицьнете в мене пальцем і скажете: «То є твоє діяння», і всі хором повторюватимуть: «Вона це зробила», – а я вибухну риданнями й визнаю свою провину, бо легко піддаюся навіюванню. О, мсьє Пуаро, як я вас боюся.

– Quelle histoire! [23]– вигукнув Пуаро. Він був зайнятий карафою й склянками. Легко кивнувши, він передав їй келих хересу. – Це просто дружня вечірка. Не говорімо про вбивства, кровопролиття й отруту. Là, là! [24] Ну, ну! ( фр. ) – ці речі тільки псують задоволення.

Він передав келих похмурій міс Мілрей, яка прийшла разом із сером Чарльзом і тепер стояла з грізним виразом обличчя.

– Voilà [25] Ось ( фр. ). , – сказав Пуаро, закінчивши роздавати келихи. – Забудьмо, за яких обставин ми зустрілися вперше. Розважаймося. Їжте, пийте, радійте, бо життя закоротке. А, malheur [26] Нещастя ( фр. ). , я знову про смерть. Мадам, – він кивнув місіс Дейкез, – дозвольте побажати вам удачі й сказати, що ваше вбрання сьогодні неперевершене.

– За вас, Еґґ, – мовив сер Чарльз.

– Будьмо! – вигукнув Фредді Дейкез.

Усі щось пробурмотіли. Атмосфера вечірки просякла робленими радощами. Всі намагалися вдавати з себе веселих і невимушених. І лише Пуаро це вдавалося природно. Він безтурботно теревенив…

– Херес я люблю набагато більше, ніж коктейлі, – і в тисячу разів більше за віскі. О, quel horreur [27] це ваше віскі. Віскі псує, незворотно псує смак. Якщо ви хочете насолоджуватися вишуканими французькими винами, то краще вам ніколи, ніколи… а, qu’est-ce qu’il y a?.. [28] Що таке?.. ( фр .)

Його перервав дивний звук – як ніби задушений крик. Сер Чарльз похитувався, його обличчя зсудомило – всі дивилися на нього.

Келих випав з його рук на килим, він зробив кілька кроків наосліп, а потім упав.

На мить запала тиша, потім Енджела Саткліфф закричала, а Еґґ кинулася вперед.

– Чарльзе! – голосила дівчина. – Чарльзе!

Вона кинулася просто до нього. Містер Саттертвейт м’яко зупинив її.

– Господи, – заплакала леді Мері. – Невже знову!

Енджела Саткліфф вигукнула:

– Його теж отруїли… Це жахливо. О, Господи, як це жахливо…

Раптом упавши на канапу, вона почала плакати і водночас сміятися – жахливий звук…