Агата Кристи - Убивство в Месопотамії

Я задумливо кивнула.

Міс Райлі помовчала, а потім раптом вибухнула:

– Я не розумію, що з ними цього року. Їх усіх чогось тіпає. Джонсон завжди така похмура, що майже не розтуляє рота. Якщо до Девіда не звертатися, він теж воліє мовчати. Білл, звичайно, ніколи не замовкає, але якось від його балаканини, здається, усім ще гірше. Кері має такий вигляд, ніби зараз щось станеться. І всі вони дивляться одне на одного так, ніби… ніби… ну, не знаю як, але дуже-дуже дивно.

Яка рідкісна ситуація, подумала я, дві такі несхожі особи, як міс Райлі й майор Пенніман, чимось однаково вражені.

Цієї ж миті ввірвався містер Колман. Так, «ввірвався» – дуже точний опис його появи. Я б не здивувалася, якби він висолопив язика і раптово почав махати хвостом.

– Здоровенькі були, – озвався він. – Найкращий покупець у світі – це я! Ви показали нашій медсестрі вже всі дива цього міста?

– Вони її не вразили, – сухо відповіла міс Райлі.

– Я її не засуджую, – щиро промовив містер Колман. – Кому сподобається таке глухе брудне містечко?

– Білле! Ви не любите мальовничих пейзажів та антикваріату? Як же ви опинилися серед археологів?

– Не звинувачуйте в цьому мене. Звинувачуйте мого опікуна. Він – учена птиця, входить до вченої ради свого коледжу, а ще риється серед книжок у домашніх капцях. Для нього це шок – мати такого підопічного, як я.

– Я думаю, це жахливо безглуздо – коли людину змушують іти у професію, яка її зовсім не цікавить, – різко заявила дівчина.

– А мене й не змушували, давня моя подруго Шейло, не змушували. Старий запитав мене, чи бажаю я собі якусь конкретну професію, і я відповів, що ні, і тому він випросив тут сезон для мене.

– Але хіба ви не знаєте, чим хотіли б займатися? Якесь бажання у вас має бути!

– Звичайно ж. Моє бажання полягає в тому, щоб узагалі не працювати. Що я хотів би, то це мати купу грошей та займатися мотоперегонами.

– Яка нісенітниця! – фиркнула міс Райлі.

Голос у неї був дуже розсерджений.

– Я цілком розумію, що про це не може бути й мови, – весело відповів Колман. – Отже, коли я повинен щось робити, то мені байдуже, що це буде, аби не цілодобове митарство в якійсь конторі. Я був радий нагоді трохи помандрувати. Ну що ж, ось твоя нагода, сказав я собі, і тепер я тут.

– Гадаю, користі від вас небагато!

– А в цьому ви помиляєтесь. Я ж можу стояти біля місця розкопок і кричати – Y ’ Allah! [4] Покваптеся! ( араб. ) Власне кажучи, я ще непогано малюю. Імітація почерку була моєю спеціалізацією у школі. Я був би першокласним підробником. До речі, мабуть, колись до цього дійде. І якщо мій «Роллс-Ройс» раптом обіллє вас водою з калюжі, поки ви чекатимете на зупинці автобус, то знайте: я перейшов на бік зла.

Міс Райлі холодно заявила:

– Здається, вам час узятися до справи замість того, щоб так багато говорити?

– Сестро, і як вам така гостинність?!

– Я впевнена, що медсестра Лезерен прагне влаштуватись якомога скоріше.

– Завжди ви в усьому впевнені, – усміхнувся Колман.

Я не могла не погодитися з ним. Самовпевнена, зухвала дівчина.

– Можливо, нам краще вже їхати, містере Колман, – сухо сказала я.

– Ви маєте рацію, сестро.

Я потиснула руку міс Райлі й подякувала їй, і ми вирушили.

– Страшенно приваблива дівчина, ця Шейла, – кинув Колман.

– Але завжди дає гарбуза залицяльникам.

Ми покинули місто і деякий час їхали ґрунтівкою між зеленими пашнями. Дорога була всипана борознами та вибоїнами.

Приблизно за півгодини містер Колман указав на великий курган попереду нас, на березі річки, і промовив: «Тель-Ярімджа».

З цього місця було видно, як там рухаються маленькі, наче мурахи, чорні фігурки.

І раптом вони всі разом побігли вниз схилом пагорба.

– Фідос, – пояснив містер Колман. – Час закінчення роботи. Ми завершуємо за годину до заходу сонця.

Будинок, де влаштувалась експедиція, стояв трохи далі від річки.

Водій завернув за кут, проштовхнувся в надзвичайно вузьку арку, і ми прибули на місце.

Дім зусібіч оточував внутрішній двір. Спершу будинок займав лише південну сторону двору, а на сході розмістили кілька другорядних споруд. Члени експедиції продовжили будівництво з двох інших сторін. Оскільки пізніше план будинку матиме неабияке значення, я додаю сюди його приблизний ескіз.

Усі кімнати виходили на внутрішній двір, як і більшість вікон, за винятком тих, що були в найстарішій, південній будівлі, яка також мала вікна, що виходили до зовнішнього світу. Ці вікна, однак, були замкнені ззовні. У південно-західному куті двору містилися сходи, що вели на довгий плаский дах із парапетом уздовж південної сторони будівлі – вона була вища за три інші сторони.