Агата Кристи - Тріснуло дзеркало

– Ось маєте. – Філіжанку було поставлено на столик перед нею. – Налити вам? Укиньте побільше цукру.

– Дякую, цукру не треба.

– Вам треба підсолодити чай. Адже ви пережили потрясіння. Я служила в санітарних бригадах під час війни. Цукор чудово лікує від потрясіння. – Вона вкинула до філіжанки чотири грудки й енергійно їх розмішала. – А зараз проковтніть цю рідину, і ви будете здоровісінька.

Міс Марпл виконала наказ.

«Добра жінка, – подумала вона. – Когось мені нагадує – але кого?»

– Дякую за ваше добре ставлення до мене, – сказала вона, усміхаючись.

– О, це пусте. Мене тут називають маленьким янголом-помічником. Я люблю допомагати людям. – Вона виглянула у вікно, почувши, як клацнула клямка хвіртки. – Прийшов мій чоловік. Артуре, ми маємо гостю.

Вона вийшла в хол і повернулася з Артуром. Він подивився на міс Марпл дещо спантеличеним поглядом. Це був високий блідий чоловік, досить небалакучий.

– Ця дама впала – впала якраз перед нашими ворітьми, тому я, звичайно, запросила її до хати.

– Ваша дружина дуже добра, містере…

– Його прізвище Бедкок.

– Містере Бедкок, боюся, я завдала їй багато клопоту.

– О, для Гізер це зовсім не клопіт. Гізер завжди з великою радістю робить послуги людям. – Він подивився на неї з цікавістю. – Ви кудись ішли конкретно?

– Ні, просто вийшла прогулятися. Я живу в Сент-Мері-Мід, у будинку, що за садибою вікарія. Моє прізвище – Марпл.

– От уже ніколи не сподівалася! – вигукнула Гізер. – Отже, ви міс Марпл. Я про вас чула. Ви фахівець у галузі вбивств…

– Гізер, що ти базікаєш…

– О, ти знаєш, що я маю на увазі. Не в галузі скоєння вбивств, а в галузі їхнього розслідування. Це правда, чи не так?

Міс Марпл скромно промурмотіла, що їй справді довелося брати участь у розслідуванні вбивств раз або двічі.

– Я чула, що були вбивства й у цьому селі. Про одне з них розповідали однієї ночі у клубі «Бінґо». Воно сталося в Ґосінґтон-Холі. Я б ніколи не купила дім, у якому було скоєно вбивство. Я б не сумнівалася, що туди приходять привиди.

– Вбивство було скоєне не в Ґосінґтон-Холі. Туди було підкинуто труп.

– Його знайшли на килимку в бібліотеці, так розповідають?

Міс Марпл кивнула головою.

– Справді? Можливо, вони мають намір зняти фільм про те вбивство. Можливо, саме тому Марина Ґреґ купила Ґосінґтон-Хол?

– Марина Ґреґ?

– Так. Вона та її чоловік. Він чи то продюсер, чи то режисер – звати його Джейсон, а як далі, не пам’ятаю. Але Марина Ґреґ, яка вона гарна жінка, правда ж? Звичайно, вона не грала в багатьох кінофільмах останніх років – бо хворіла протягом тривалого часу. Але я досі думаю, що ніхто не може зрівнятися з нею. Ви бачили її в «Карменеллі»? А у фільмах «Ціна кохання» та «Мері – королева Шотландії»? Вона вже не така молода, як колись, але завжди буде чудовою актрисою. Я завжди буду її палкою шанувальницею. У підлітковому віці вона мені часто снилася. Я була неймовірно щаслива, коли для «Служби Святого Іоанна» на Бермудах організували доброчинний концерт і Марина Ґреґ приїхала, щоб відкрити його. Я мало не збожеволіла від збудження, і раптом у той день у мене піднялася температура, й лікар заборонив мені виходити з дому. Але я не збиралася визнавати поразку. Власне, я почувалася не так погано. Тож я підвелася з ліжка, добре нафарбувалася та напудрилася й пішла на концерт. Мене відрекомендували їй, і ми розмовляли не менш як три хвилини, і вона дала мені свій автограф. Це було чудово. Я ніколи не забуду той день.

Міс Марпл подивилася на неї пильним поглядом.

– Сподіваюся, вам потім не стало гірше після таких хвилювань? – зі щирою тривогою в голосі запитала вона.

Гізер Бедкок засміялася.

– Аж ніяк. Я ніколи не почувала себе так чудово. Вважаю, що коли чогось дуже хочеш, то мусиш іти на ризик. Я завжди так роблю.

І знову засміялася – радісним, дзвінким сміхом.

Артур Бедкок сказав із захватом у голосі:

– Ніщо не може стримати Гізер. Вона завжди все зробить по-своєму.

– Елісон Вайд, – промурмотіла міс Марпл із задоволеним виразом обличчя.

– Даруйте мені? – перепитав містер Бедкок.

– Та нічого. Просто я згадала одну давно знайому мені людину.

Гізер подивилась на неї із запитанням у погляді.

– Ви нагадали мені про неї, це все.

– Справді? Сподіваюся, вона була приємною жінкою.

– Вона була дуже приємною, – відказала міс Марпл. – Добра, здорова, сповнена життя.

– Але вона мала й свої вади, звичайно ж? – засміялася Гізер. – Я їх маю.