Агата Кристи - Тріснуло дзеркало

Власне, у міс Найт та схожих на неї нічого поганого не було, крім того факту, що на них не можна було дивитися без роздратування. Вони були сповнені доброти, готові виявляти любов до людей, яких віддавали під їхню опіку, догоджати їм, бути з ними веселими й життєрадісними й загалом ставитися до них, як до розумово хворих дітей.

– Але ж я, – сказала міс Марпл, звертаючись до самої себе, – хоч я й стара, а проте мене не можна вважати розумово відсталою дитиною.

У цю мить, досить засапана, за своїм звичаєм, міс Найт весело забігла до кімнати. Це була велика, досить опасиста жінка п’ятдесяти шести років із дуже акуратно укладеним жовтавим сивим волоссям, довгим тонким носом, добродушно усміхненими губами і слабким підборіддям.

– А ось і ми! – вигукнула вона, блиснувши осяйною усмішкою, що мала освітити й наповнити веселою безтурботністю сутінки старечого віку. – Сподіваюся, ми трохи подрімали?

– Я плела, – відповіла міс Марпл з легким наголосом на займеннику, і, – додала вона, засоромлено визнаючи свою слабість та недосконалість: – пропустила один стібок.

– Я співчуваю вам, моя люба, – сказала міс Найт, – але ж ми це зараз виправимо, чи не так?

– Ви виправите, – сказала міс Марпл. – А я, на жаль, неспроможна це зробити.

Легка гіркота в тоні її голосу лишилася непоміченою. Проте міс Найт, як і завжди, виявила палку готовність допомогти.

– От і готово, – сказала вона через кілька хвилин. – Тепер усе гаразд, моя люба.

Хоч міс Марпл не мала нічого проти, коли її називала «моя люба» (або навіть «моя дорогенька») продавщиця городини або навіть дівчина в крамниці канцелярських товарів, її неймовірно дратувало чути звертання «моя люба» від міс Найт. Ще одна з тих незручностей, які доводиться терпіти літнім леді. Проте вона чемно подякувала міс Найт.

– А зараз я піду на свою невеличку прогулянку, – весело промовила міс Найт. – Надовго не затримаюся.

– Не поспішайте повертатися, гуляйте, скільки вам заманеться, – чемно й щиро порадила їй міс Марпл.

– Я не хочу залишати вас саму-одну надовго, моя люба, адже вас може опанувати нудьга.

– Запевняю вас, я цілком щаслива й задоволена, – сказала міс Марпл. – Я, либонь, трошки (і вона заплющила очі) подрімаю.

– Це добра думка, моя люба. Я можу щось зробити для вас?

Міс Марпл розплющила очі й поринула в роздуми.

– Зайдіть до Лонґдонів і запитайте, чи не готові мої штори. І, либонь, зазирніть до міс Віслі, купіть там іще один моток синьої вовни. І коробочку пігулок із чорної смородини – в аптеці. Й поміняйте мені книжку в бібліотеці – але не дозволяйте їм давати мені щось таке, чого немає в моєму списку. Остання книжка була просто жахливою. Я не змогла її читати.

І вона подала міс Найт книжку «Весна прокидається».

– Що ви кажете, моя люба? Невже вона справді вам не сподобалася? Я думала, ви будете від неї в захваті. Така мила історія.

– І якщо це не буде для вас дуже далеко, можливо, ви не відмовитеся дійти до крамнички Галетів і подивитися, чи немає в них збивалки для яєць, але не тієї, де треба крутити ручку, а такої, щоб збивала знизу вгору та згори вниз.

(Вона чудово знала, що нічого подібного вони не мали, але крамниця Галетів була найдальшою від її будинку.)

– Якщо це не забагато для вас, – промурмотіла вона.

Але міс Найт відповіла з очевидною щирістю:

– Ні, аж ніяк. Я з радістю виконаю всі ваші доручення.

Міс Найт любила ходити по крамницях. Це було для неї подихом життя. Там вона зустрічала знайомих і мала нагоду побазікати з ними та потеревенити з продавцями, могла роздивитися різні товари в різних крамницях. І довго бавити час на такі приємні розваги без відчуття провини, що обов’язок вимагає від неї якомога скоріше повернутися назад.

Отож міс Найт із великою радістю вирушила в мандри, кинувши останній погляд на тендітну стару леді, яка так мирно сиділа біля вікна.

Зачекавши кілька хвилин на той випадок, якби міс Найт заманулося повернутися по свою сумку, гаманець або хусточку (вона завжди щось забувала й завжди по щось поверталася), а також щоб відійти від легкої напруги розуму, спричиненої намаганням обміркувати перелік тих непотрібних їй речей, які вона доручила купити міс Найт, міс Марпл рвучко підхопилася на ноги, відклала своє плетиво, рішуче перейшла через кімнату й вийшла до зали. Вона зняла з вішалки своє літнє пальто, взяла ціпок із підставки для ціпків у залі й перевзулася зі своїх пантофель у міцні черевики. Після чого вийшла з дому крізь бічні двері.