Агата Кристи - Тріснуло дзеркало

Вона завернула за ріг і вийшла на Волсінґем-клоз. Настрій у неї з кожним кроком поліпшувався.

Новий світ нічим не відрізнявся від старого. Будинки інші, вулиці називаються клозами, одяг інший, голоси інші, але люди тут такі, як і всюди. Хоч їхня мова трохи й відрізняється, але теми розмов ті самі.

Знову й знову звертаючи за ріг вулиці у своїх дослідницьких мандрах, міс Марпл зрештою втратила відчуття напрямку й знову вийшла на самий край нової забудови. Вона йшла тепер по вулиці Карисбрук-клоз, половина будинків на якій ще будувалися. У вікні другого поверху щойно закінченого будинку стояли хлопець і дівчина. Їхні голоси линули над вулицею – вони обговорювали вади та переваги нових осель.

– Ти повинен визнати, що цей будинок дуже зручно розташований, Гаррі.

– Той перший нічим не гірший.

– Тут на дві кімнати більше.

– За них доведеться більше й платити.

– Мені до вподоби цей.

– Ще б пак, аби він був тобі не до вподоби!

– О, не будь таким занудою. Ти ж знаєш, що сказала мама.

– Твоя мама не стуляє рота.

– Не кажи нічого проти моєї мами. Де б я була, якби не вона? До речі, вона могла б поставитися до тебе набагато суворіше. Вона могла б притягти тебе до суду.

– Облиш, Лілі, зміни тему.

– Звідси такий гарний вид на пагорби. – Вона вихилилася з вікна далеко вперед, вигнулася ліворуч. – І водойму майже видно…

Вона вихилилася ще більше, не розуміючи, що злягла майже всією своєю вагою на нічим на закріплені дошки, які лежали на підвіконні. Під тиском тіла вони посунулися й потягли її за собою. Вона зойкнула, намагаючись відновити рівновагу.

– Гаррі!

Молодик стояв нерухомо – на відстані фута або двох за нею. Він ступив крок назад…

Останнім розпачливим рухом, ухопившись за стіну, дівчина змогла випростатися.

– Ой! – Вона перелякано хапнула ротом повітря. – Я мало не випала з вікна. Чому ти не підтримав мене?

– Усе сталося надто швидко. Але ти зрештою втрималася.

– Ти, либонь, і не дивився на мене. А я мало не полетіла вниз, кажу я тобі. І подивися, на що перетворився мій джемпер.

Міс Марпл рушила далі, але, ступивши кілька кроків, під впливом раптового імпульсу повернулася назад.

Лілі уже вийшла на вулицю й чекала на молодика, що замикав двері будинку.

Міс Марпл підійшла до дівчини і швидко й тихо заговорила:

– На вашому місці, моя люба, я б не стала одружуватися з тим хлопцем. Вам потрібен чоловік, на якого ви могли б покластись у хвилину небезпеки. Пробачте мені за мої слова, але я відчуваю: вас треба застерегти.

Вона пішла геть, а Лілі провела її здивованим поглядом.

– Та яке ваше…

Її хлопець підійшов до неї.

– Що вона сказала тобі, Лілі?

Лілі відкрила рота – але відразу й стулила його.

– Дала мені циганське застереження, якщо це тебе цікавить.

Вона зміряла його замисленим поглядом.

А міс Марпл, прагнучи відійти якомога швидше, завернула за ріг вулиці, спіткнулася об камінь і впала.

З будинку навпроти вибігла жінка.

– О, моя люба, як вам не пощастило! Сподіваюся, ви себе не поранили?

Виявивши майже надмірне співчуття, вона обхопила міс Марпл руками й поставила її на ноги.

– Ви не зламали собі якусь кістку абощо? Ну, ось ви й на ногах. Мабуть, пережили неабияке потрясіння.

Її голос звучав гучно й приязно. Це була повна, кремезно збудована жінка років сорока, з каштановим, уже прибитим сивиною волоссям, синіми очима й великим добродушним ротом, у якому дещо приголомшений погляд міс Марпл побачив забагато білосніжних зубів.

– Заходьте до мене, трохи посидите й відпочинете. Я зготую вам чай.

Міс Марпл подякувала. Вона дозволила провести себе крізь пофарбовані в синій колір двері до невеличкої кімнати, де було чимало обтягнутих кретоном стільців та кілька канап.

– Сідайте, прошу, – сказала її рятівниця, показуючи на крісло з подушками. – Посидьте спокійно, а я поставлю чайник.

Вона швидко вийшла з кімнати, у якій запанували тиша й спокій, після того як вона її покинула. Міс Марпл зробила глибокий вдих. Вона не поранилася, але падіння її добре потрясло. Падати в її віці не рекомендується. Але якщо їй трохи пощастить, винувато подумала вона, то міс Найт, можливо, не довідається про її лиху пригоду. Вона обережно поворушила руками й ногами. Нічого не зламано. Якби тільки їй пощастило нормально дійти додому. Можливо, після філіжанки чаю…

Філіжанка чаю прибула майже відразу по тому, як вона про неї згадала. Господиня дому принесла її на таці з чотирма солодкими бісквітами на маленькій тарілці.