Агата Кристи - Убивство в будинку вікарія

– Зрозуміло. І ви взяли його із собою, коли пішли до церковного дому?

– Так. Я знала, що він там буде…

– О якій це було годині?

– Це було о шостій годині, можливо, о шостій із чвертю або о шостій годині двадцять хвилин, десь так.

– Ви взяли пістолет для того, щоб застрелити свого чоловіка?

– Ні… Я взяла його для себе.

– Зрозуміло. Але ви пішли до церковного дому?

– Так. Я підійшла до засклених дверей. Голосів не було чути. Я зазирнула досередини. Побачила там свого чоловіка. Щось накотилося на мене – і я вистрелила.

– А потім?

– Потім? Потім я пішла геть.

– І сказали містерові Реддінґу про те, що ви зробили?

Я знову побачив вагання в її погляді, перш ніж вона сказала:

– Так.

– Хто-небудь бачив, як ви підійшли до церковного дому або пішли геть від нього?

– Ні, хоча так. Стара міс Марпл. Я розмовляла з нею протягом кількох хвилин. Вона була у своєму саду.

Вона неспокійно заворушилася на подушках.

– Вам цього не досить? Я все вам розповіла. Чому ви й далі мучите мене?

Доктор Гейдок підійшов до неї і помацав пульс.

Він кивком голови підкликав полковника Мелчета.

– Я залишуся з нею, – пошепки сказав йому він, – поки ви продовжуватимете своє розслідування. Її не можна залишати саму, вона може собі щось зробити.

Мелчет кивнув головою.

Ми вийшли з кімнати й спустилися сходами. Я побачив, як із сусідньої кімнати вийшов худий, схожий на живого трупа чоловік і під впливом несподіваного імпульсу знову піднявся сходами.

– Ви лакей містера Протеро?

Чоловік здався мені здивованим.

– Так, сер.

– Вам відомо, що ваш хазяїн мав пістолет і той лежав десь захований?

– Ні, сер, я ніколи про це не чув.

– Його не було навіть у шухляді письмового столу? Подумайте, чоловіче.

Лакей рішуче похитав головою.

– Я переконаний, сер, що пістолета в нього не було. Я знав би, якби він у нього був. Не міг не знати.

Я поквапився сходами вниз, слідом за іншими.

Місіс Протеро набрехала про пістолет.

Навіщо?

Повідомивши в поліційному відділку про результати нашого візиту до Старої Садиби, головний констебль заявив, що тепер він хоче зустрітися з міс Марпл.

– Буде ліпше, якщо ви підете зі мною, панотче, – сказав він. – Я не хочу, щоб якась парафіянка з вашої пастви впала в істерику. Тому прошу підтримати мене своєю заспокійливою присутністю.

Я усміхнувся. Попри свій тендітний вигляд, міс Марпл спроможна витримати натиск будь-якого полісмена або головного констебля з усіх тих, що існують на світі.

– Яка вона? – запитав полковник, коли ми натиснули на кнопку дзвінка. – Чи можна довіряти тому, що вона каже, чи навпаки?

Я поміркував над його словами.

– Я думаю, на неї можна цілком покластися, – сказав я. – Тобто в тому разі, коли вона розповідає про те, що справді бачила. Та коли вона переходить до того, що виникає в її думках, – то вже інша річ. Вона має потужну уяву й систематично думає про кожного найгірше.

– Одне слово, типова стара панна, – сказав Мелчет, засміявшись. – Ну, цю породу мені вже пора знати. Як пригадаю тутешні чаювання, то аж страх бере.

Двері нам відчинила маленька покоївка й провела нас до маленької вітальні.

– Меблів трохи забагато, – сказав полковник Мелчет, озираючись навкруги. – Але здебільшого вони високої якості. Це вітальня справжньої леді, чи не так, Клемент?

Я ствердно кивнув головою, й у цю мить двері відчинилися і перед нами з’явилася міс Марпл.

– Я глибоко жалкую, що довелося потурбувати вас, міс Марпл, – сказав полковник, коли я відрекомендував його, з грубуватою прямотою старого солдата, що, як він вважав, подобається літнім дамам. – Але я повинен виконати свій обов’язок, гадаю, ви мене розумієте.

– О, звичайно, звичайно, – сказала міс Марпл. – Я все розумію. Сідайте, будь ласка. І чи не дозволите ви мені запропонувати вам келишок шеррі-бренді? Домашнього виробництва. За рецептом моєї бабусі.

– Дуже вам дякую, міс Марпл.Це так люб’язно з вашого боку. Але я волію відмовитися. «Не їж і не пий нічого до ланчу» – такий мій девіз. А зараз я хочу поговорити з вами про вчорашню сумну подію – справді дуже й дуже сумну подію. Вона засмутила всіх нас, я в цьому переконаний. Та, можливо, завдяки розташуванню вашого будинку й саду ви зможете розповісти щось цікаве для нас про вчорашній вечір.

– Власне кажучи, я була у своєму садочку вчора, десь від п’ятої години, і, звичайно, звідти я просто не могла не бачити того, що відбувалося на території сусідньої садиби.