Аґата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

На це відповів граф.

– Тому що ми почули, що була знайдена хустинка з ініціалом «Н». Ми це обговорили перед тим, як з’явитись на допит. Я звернув увагу Гелени на те, що якщо вгледять, що її ім’я починається на «Н», то до неї застосують набагато жорсткіший допит. І все було просто: замінити Гелена на Елена легко.

– У вас, мсьє граф, хист справжнього злочинця, – відзначив Пуаро сухо. – Природна винахідливість і нездорове бажання обійти справедливість.

– О ні, ні, – дівчина подалась уперед. – Мсьє Пуаро, він вам усе пояснив. – Вона перейшла із французької на англійську. – Я була налякана, смертельно налякана, ви ж розумієте. Це було так жахливо… той час… і все повернулося знову. Та й бути під підозрою з можливістю потрапити у в’язницю було дуже страшно, мсьє Пуаро, невже ви не розумієте?

Її голос був чудовим… глибоким… насиченим… благаючим, голос дочки Лінди Арден, акторки.

Пуаро важко глянув на неї.

– Якщо мені доведеться вам повірити, і я не кажу, що не повірю, то ви маєте мені в цьому допомогти.

– Допомогти вам?

– Так. Мотив убивства лежить у минулому, у тій трагедії, що зламала вашу сім’ю і внесла смуток у ваше юне життя. Покажіть мені те минуле, мадемуазель, у якому я міг би знайти той зв’язок, що пояснює все.

– Що ж я можу вам розповісти? Вони усі – мертві. – Вона повторила із жалем. – Усі мертві… усі мертві… Роберт, Соня… люба, люба Дейзі. Вона була такою милою… такою щасливою… мала такі гарненькі кучерики. Ми її просто обожнювали.

– Була ще одна жертва, мадам. Непряма жертва, якщо можна так сказати.

– Бідолашна Сюзанн? Так, я забула про неї. Поліція її опитала. Вони були впевнені, що вона мала до цього стосунок. Можливо, і мала, та якщо й так, то зовсім безвинний. Вона, я думаю, завела із кимось якусь пусту розмову та виказала інформацію про час прогулянок Дейзі. Її добряче опрацювали, вона думала, що її звинуватили у злочині. – Вона здригнулась. – Вона викинулась із вікна. О, це було жахливо.

Вона затулила обличчя руками.

– Якої національності вона була, мадам?

– Вона була француженка.

– Яке в неї було прізвище?

– Це безглуздо, але я не пам’ятаю… Ми всі називали її Сюзанн. Симпатична весела дівчина. Була дуже відданою Дейзі.

– Вона була дитячою покоївкою?

– Так.

– Хто був нянею?

– Це була професійна медсестра. Її прізвище було Стенґелберґ. Вона також була відданою Дейзі і моїй сестрі.

– Отже, мадам, я хочу, щоб ви добре подумали перед тим, як відповідати на це запитання. Чи ви, відколи перебуваєте у цьому потягу, побачили когось, кого впізнали?

Вона дивилась на нього.

– Я? Ні, нікого.

– Як щодо княгині Драґомірової?

– О, її? Я, звичайно, її знаю. Я думала, ви маєте на увазі когось… когось з… того часу.

– Саме це, мадам. Добре подумайте. Роки минули, пам’ятайте. Ця особа могла змінити свою зовнішність.

Гелена глибоко задумалась. Тоді сказала:

– Ні… я впевнена… нікого.

– А ви самі, будучи тоді юною дівчиною, не мали нікого, хто б стежив за вашим навчанням чи наглядав за вами?

– О так, у мене був цей дракон, гувернантка для мене та секретарка для Соні в одній особі. Вона була англійкою, точніше шотландкою – велика рудоволоса жінка.

– Як її звали?

– Міс Фрібоді.

– Молода чи стара?

– Мені здавалась страшенно старою. Я думаю, їй було не більше сорока. Сюзанн зазвичай відповідала за мій одяг та доглядала за мною.

– Ще хтось жив у домі?

– Лише прислуга.

– І ви впевнені, цілковито впевнені, мадам, що в потягу ви нікого не впізнали?

Вона щиро відповіла:

– Ні, мсьє. Зовсім нікого.

Коли граф та графиня пішли, Пуаро поглянув на інших двох за столом.

– Бачите, – сказав він, – у нас прогрес.

– Відмінна робота, – промовив мсьє Бук сердечно. – Щодо мене, я б і не мріяв запідозрити графа та графиню Андрені. Зізнаюсь, я гадав, вони hors de combat [79] Поза грою ( фр. ). . Гадаю, немає сумніву, що це вона вчинила злочин? Сумно. Проте її не відправлять на гільйотину. Є пом’якшувальні обставини. Кілька років в’язниці, і все.

– Фактично, ви впевнені в її провині.

– Мій любий друже, звичайно, тут немає сумніву. Я гадав, ваша заспокійлива манера використовувалася лише для того, щоб все трішки згладити, доки нас не відкопають зі снігу, а тоді поліція візьме все в свої руки.

– Ви не вірите у наполегливе твердження графа, у слово честі, що його дружина невинна?

– Mon cher , звичайно, що ще він може сказати? Він обожнює свою дружину. Він хоче її врятувати. Він розповідає свою брехню дуже гарно, як величний синьйор, чим іншим це може бути, як не брехнею?