Аґата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

– Як говорив наш старий друг Евклід, – пробурмотів Пуаро.

– Це має бути хтось із цих чотирьох, – сказав доктор Константін. – Хіба що це був хтось ззовні, хто знайшов місце для схову, а це, як ми вже зрозуміли, було неможливим.

Мсьє Бук перейшов до наступного запитання у списку.

– Чому стрілки годинника вказували на 1: 15? Я можу надати два пояснення цьому. Або це було зроблено, щоб установити алібі, та опісля він не зміг залишити купе тоді, коли планував, тому що почув людей неподалік, або… зачекайте… у мене з’являється ідея…

Двоє чоловіків з повагою чекали, доки мсьє Бук страждав у розумових потугах.

– Я знаю, – нарешті промовив він. – Це не убивця зі спального вагона переставив годинник! Це була особа, яку ми назвали «другий вбивця»: шульга, іншими словами – жінка, одягнена в яскраво-червоне кімоно. Вона прибула пізніше і перевела стрілки годинника, щоб забезпечити алібі для себе.

– Браво, – сказав доктор Константін. – Це ви добре придумали.

– Власне, – мовив Пуаро, – вона завдала йому ножових поранень у темряві, не зрозумівши, що він уже був мертвий, а потім, здогадавшись якось, що в кишені його піжами є годинник, вийняла його, наосліп перевела стрілки і вчинила необхідну поломку.

Мсьє Бук холодно на нього глянув.

– Ви можете запропонувати щось краще? – запитав він.

– На даний момент – ні, – зізнався Пуаро.

– Однак, – продовжив він, – я не думаю, що жоден із вас зумів оцінити найцікавіше, що стосується цього годинника.

– А запитання № 6 має до цього відношення? – запитав доктор. – На це запитання, чи вбивство було скоєне у цей час, 1: 15, – я відповідаю «ні».

– Я згоден, – сказав мсьє Бук. – «Чи було це раніше?» – це наступне запитання. Я кажу – так. Ви також, докторе?

Доктор кивнув.

– Так, та на запитання «Чи було це пізніше?» також можна відповісти ствердно. Я згоден із вашою теорією, мсьє Бук, і також, я гадаю, – і мсьє Пуаро, проте він не бажає це підтвердити. «Перший вбивця» прибув до 1: 15, «другий вбивця» прибув після 1: 15. А щодо шульги, чи не маємо ми вжити заходів для того, щоб визначити, хто з пасажирів шульга?

– Я не забув про це, – сказав Пуаро. – Можливо, ви помітили, що я примусив кожного з пасажирів підписатися або написати адресу. Це непереконливо, оскільки деякі люди можуть виконувати певні дії правою рукою, а інші лівою. Можна писати однією, а, наприклад, грати в гольф – іншою. Усі опитані особи брали ручку в праву руку, за винятком княгині Драґомірової, яка відмовилась писати.

– Княгиня Драґомірова – неможливо, – заперечив мсьє Бук.

– Не впевнений, що в неї вистачило б сили, щоб нанести цей удар лівою рукою, – промовив доктор Константін із сумнівом. – Ця рана була нанесена зі значною силою.

– Із більшою силою, ніж жінка могла б застосувати?

– Я б так не сказав. Та я вважаю, що із більшою силою, ніж могла б застосувати старша жінка, та й фізичний стан княгині Драґомірової є надто кволий.

– Це може бути питанням переваги духу над тілом, – сказав Пуаро. – Княгиня Драґомірова – чудова людина з неймовірною силою духу. Та відійдімо від цього на деякий час.

– Щодо запитань № 9 і 10. Чи можемо ми бути впевненими, що Ретчетт був поранений більш ніж однією особою, і які ще можуть бути пояснення його пораненням? На мою думку, як кажуть медики, не може бути інших пояснень ранам. Припустити, що одна людина вдарила легко, а потім із жорстокістю, спочатку правою рукою, а потім – лівою, і через, можливо, півгодини нанесла свіжі рани на мертвому тілі… що ж, це не має сенсу.

– Ні, – сказав Пуаро. – Це не має сенсу. І ви вважаєте, що наявність двох убивць має більше сенсу?

– Як ви самі сказали, які ще можуть бути пояснення?

Пуаро дивився у порожнечу попереду себе.

– Це те, що я сам себе питаю, – промовив він. – Це те, що я не перестаю себе питати.

Він відкинувся у кріслі.

– Від цього моменту – усе отут, – він постукав себе по чолі. – Ми вже витягли все. Усі факти – перед нами, акуратно розставлені, упорядковано й методично. Пасажири всі сиділи тут, одне за одним, даючи свідчення. Ми вже знаємо все, що можна взяти ззовні …

Він жваво всміхнувся до мсьє Бука.

– Це стало наче внутрішнім жартом між нами, чи не так – цей процес сидіння і обдумування правди. Що ж, я збираюся застосувати свою теорію на практиці – тут, у вас на очах. Ви обоє маєте зробити те саме. Тож усі втрьох заплющимо очі й по думаймо …

Один чи більше пасажирів убивали Ретчетта. Хто з них?