Аґата Крісті - Свідок обвинувачення та інші історії

Промова Марти допомогла адвокатові так чітко уявити померлу, як не зміг би зробити найдетальніший опис. Він буденно сказав:

– Вашій господині було непросто догодити.

– Трохи вибаглива, та вона, бідачина, нечасто виходила, а, сидячи в чотирьох стінах, мусила чимось розважити себе. Вона була в’їдлива, але добродушна: ніколи жебраки не відходили від дверей з пустими руками. Може, і була вона вибаглива, та справді милосердна леді.

– Я радий, Марто, що хоча б одна людина шкодує за нею.

Стара служниця затамувала подих.

– Ви натякаєте… Але ж вони всі любили її, справді, у глибині душі. Усі вони час від часу з нею сварилися, але то нічого не означало.

Сер Едвард підняв голову. Над ними заскрипіло.

– То спускається міс Магдален.

– Як ви знаєте? – їдко запитав він.

Стара зашарілася.

– Я знаю її кроки, – пробурмотіла вона.

Сер Едвард швидко вилетів з кухні. Марта казала правду. Магдален саме зійшла на нижню сходинку. Вона з надією глянула на нього.

– Поки що далеко не просунувся, – сказав чоловік, відповідаючи на її погляд, і додав: – Ви, часом, не знаєте, які листи отримала ваша тітонька в день смерті?

– Вони всі зібрані разом. Звісно, їх проглядала поліція.

Магдален провела його у велику вітальню і, відімкнувши шухляду, витягла велику чорну оксамитову сумку зі старомодною срібною застібкою.

– Це тітчина сумка. У ній усе так, як у день смерті. Я зберегла все саме так.

Сер Едвард подякував їй і почав витягати вміст сумки на стіл. Як він і уявляв, то був типовий зразок сумочки ексцентричної старшої жіночки.

Там було кілька срібних монеток, два імбирних горішки, три газетні вирізки про скриньку Іоанни Сауткотт [25] Британська провидиця. , вірш про безробітних, надрукований на дешевому папері, випуск «Альманаху старого Мура», шматок камфори, кілька пар окулярів і три листи. Один із них, написаний тонким нерозбірливим почерком, був від якоїсь «кузини Люсі», також рахунок за ремонт годинника й лист-прохання від благодійної організації.

Адвокат уважно все оглянув, а тоді знову склав у сумку й, зітхнувши, віддав назад.

– Дякую, міс Магдален. Боюся, це мені не надто допомогло.

Він піднявся, помітивши, що з вікна було чудово видно східці до передніх дверей, а тоді взяв Магдален за руку.

– Уже йдете?

– Так.

– Але… усе буде добре, так?

– Люди, пов’язані із законом, не роблять таких необдуманих заяв, – урочисто заявив сер Едвард і поспішно вийшов.

Замислившись, він ішов вулицею. Усі частини головоломки були в нього під рукою, та Паллісер не міг скласти їх. Чогось бракувало – якогось маленького елемента. Просто, щоби вказати напрямок.

На його плече опустилася чиясь рука, і він здригнувся. То був Метью Вон, трохи задиханий.

– Я біг за вами, сер Едвард. Хочу перепросити. За свою огидну поведінку півгодини тому. Боюся, характер у мене – не подарунок. Надзвичайно люб’язно з вашого боку перейматися цією справою. Будь ласка, розпитуйте мене про все, що завгодно. Можливо, якщо я хоча б чимось можу допомогти…

Раптом сер Едвард закляк. Його погляд зосередився не на Метью – на іншому боці вулиці. Трохи ошелешений, Метью повторив:

– Якщо я хоча б чимось можу допомогти…

– Любий юначе, ви це вже зробили, – сказав адвокат. – Ви зупинили мене саме на цьому місці, і я помітив те, що в іншому разі пропустив би.

Він показав на невеличкий ресторанчик через дорогу.

– «Дві дюжини дроздів»? – перепитав здивовано Метью.

– Саме так.

– Дивна назва, та, здається, їжа там пристойна.

– Я б не ризикнув спробувати, – сказав сер Едвард. – Моє дитинство було набагато давніше, ніж ваше, мій друже, та дитячі віршики я, мабуть, краще пам’ятаю. Якщо мене не підводить пам’ять, є такий добре відомий віршик:

І так далі. Решта нас не стосується.

Він різко розвернувся.

– Ви куди? – запитав Метью.

– Повертаюся до вашого будинку, мій друже.

Вони йшли мовчки, Метью здивовано поглядав на свого супутника. Сер Едвард увійшов, одразу ж попрямував до шухляди, витягнув оксамитову сумочку й відкрив її. Він поглянув на Метью, і юнак неохоче вийшов з кімнати.

Адвокат висипав монетки на стіл і кивнув. Його пам’ять не підвела його. Він підвівся і взявся за дзвіночок, сховавши щось у долоні.

Прийшла Марта.

– Марто, ви розповідали мені, що у вас із покійною господинею виникла невелика суперечка через нову шестипенсову монетку. Тут дві монетки, але обидві старого зразка.