Аґата Крісті - Свідок обвинувачення та інші історії

– Це було в кишені містера Кіна, – сухо сказав Пуаро. – Мадемуазель, це ви йому дали?

– А він сказав, що я йому дала?

Пуаро посміхнувся.

– Мадемуазель, коли ви дали йому це?

– Учора ввечері.

– Мадемуазель, він попросив вас так сказати?

– Що ви маєте на увазі? – сердито запитала вона.

Але Пуаро не відповів. Він вийшов з кімнати й пішов у вітальню. Там уже були Барлінґ, Кін і Маршалл. Детектив пішов просто до них.

– Мсьє, – різко сказав він, – ходімте зі мною у кабінет.

Пройшовши в зал, звернувся до Джоан і Гаррі.

– Ви теж, прошу вас. І хто-небудь, попросіть мадам прийти. Дякую. А! Ось чудовий Діґбі. Дігбі, маленьке питання, дуже важливе маленьке питання. Міс Клівз приносила перед вечерею маргаритки?

Дворецький був розгублений.

– Так, сер.

– Ви впевнені?

– Цілком упевнений, сер.

– Trés bien . А тепер ходімо.

У кабінеті він звернувся до всіх.

– У мене була причина, чому я попросив вас сюди прийти. Справу закрито, поліцейські прийшли й пішли. Вони сказали, що містер Літчем Роше застрелився. Справу закінчено. – Він помовчав. – Але я, Еркюль Пуаро, кажу, що справу ще не закінчено.

Коли всі дивилися на нього переляканими очима, двері відчинилися, і в кімнату запливла місіс Літчем Роше.

– Мадам, я саме кажу, що справу не закінчено. Це питання психології. Містера Літчема Роше переслідувала manie de grandeur [23] Манія величі ( фр .). , він був королем. Такі люди не вбивають себе. Ні, ні, вони можуть збожеволіти, але не вбити себе. Містер Літчем Роше не скоював самогубства. – Детектив помовчав. – Його вбили.

– Убили? – Маршалл нервово засміявся. – Один у кімнаті, із замкненими дверима й вікном?

– І все ж, – уперто сказав Пуаро, – його вбили.

– А потім, думаю, він устав, замкнув двері та зачинив вікно, – ущипливо кинула Діана.

– Я вам дещо покажу, – провадив Пуаро, підійшовши до вікна. Він повернув ручку панорамного вікна, а потім обережно потягнув.

– Бачите, воно відчинене. Тепер я його зачиню, але ручку не повертаю. Тепер вікно зачинене, але не зашпилене. А зараз!

Він зробив короткий різкий удар, і ручка повернулася, а засув внизу опустився у своє гніздо.

– Бачите? – м’яко сказав Пуаро. – Цей механізм дуже вільний. Це досить легко можна зробити зовні.

Він повернувся з похмурим виразом обличчя.

– Коли дванадцять хвилин по восьмій зробили постріл, у залі було четверо людей. У чотирьох людей є алібі. Де були інші троє? Ви, мадам? У своїй кімнаті. Ви, мсьє Барлінґ. Теж у своїй кімнаті?

– Так.

– А ви, мадемуазель, були в саду. Це ви підтвердили.

– Я не розумію… – почала Діана.

– Зачекайте. – Він повернувся до місіс Літчем Роше. – Скажіть, мадам, ви маєте уявлення, кому ваш чоловік залишив свої гроші?

– Губерт читав мені заповіт. Він казав, що я повинна знати. Він залишив мені три тисячі в рік з маєтку та заміський чи міський будинок, на мій вибір. Усе інше він залишив Діані, за умови, якщо вона вийде заміж і її чоловік візьме наше прізвище.

– А!

– Але потім він зробив доповнення. Це трапилося кілька тижнів тому.

– Так, мадам?

– Він залишив усе це Діані, але за умови, що вона вийде заміж за містера Барлінґа. Якщо вона вийде заміж за когось іншого, то все повинно перейти його племіннику, Гаррі Дейлгаусу.

– Але доповнення було тільки кілька тижнів тому, – промуркотів Пуаро. – Мадемуазель могла про це не знати. – Він звинувачувально зробив крок уперед. – Мадемуазель Діано, ви ж хочете одружитися капітаном Маршаллом чи ні? Чи з містером Кіном?

Діана пройшла через кімнату й узяла капітана під руку.

– Продовжуйте, – сказала вона.

– Мадемуазель, я пропоную версію проти вас. Ви любите капітана Маршалла. Також любите й гроші. Ваш названий батько ніколи б не погодився на ваш шлюб з капітаном Маршаллом, але якщо старий помре, ви досить упевнені, що отримаєте все. Отож, ви виходите з будинку, проходите крізь клумбу до відчиненого вікна, у вас із собою пістолет, який ви взяли з шухляди письмового столу. Ви підходите до жертви і дружньо розмовляєте. Потім стріляєте. Вкладаєте пістолет йому в руку, звісно, попередньо витерши, а потім притискаєте до нього пальця. Ви знову йдете, трусите вікном, поки засув не падає. Заходите в будинок. Так це було? Мадемуазель, я вас запитую!

– Ні, – закричала Діана. – Ні… ні!

Він подивився на неї, потім усміхнувся.

– Ні, – сказав він, – було не так. Так могло б бути, це правдоподібно, цілком можливо, але з двох причин так бути не могло. Перша причина полягає в тому, що о сьомій годині ви зривали маргаритки, а друга випливає з того, що розповіла мені мадемуазель. – Він повернувся до збентеженої Джоан і підбадьорливо кивнув.