Аґата Крісті - Свідок обвинувачення та інші історії

Він почув її м’який, майже співчутливий голос.

– У вас контузія, так?

Юнак миттю здогадався, чому в неї був такий переляканий вигляд, чому оглядалась на будинок. Вона думала, що в нього галюцинації…

А потім, наче холодний душ, нахлинула жахлива думка, що, можливо, вона мала слушність? У нього справді галюцинації? Охоплений жахом від таких думок, він розвернувся та поплентався геть, не спромігшись вимовити ані слова. Дівчина провела його поглядом, зітхнула, похитала головою й знову схилилась над клумбою.

Джек намагався прояснити для себе ситуацію. «Якщо я знову почую цю чортівню о сьомій двадцять п’ять, – говорив він собі, – то зрозуміло, що в мене якийсь різновид галюцинацій. Але я її не почую».

Він був знервований протягом усього того дня і пішов спати раніше, рішуче налаштований довести свою правду наступного ранку.

Та, як часто буває у таких випадках, він півночі не міг заснути й проспав уранці. Уже було двадцять по сьомій, коли Джек вибрався з готелю та побіг у напрямку поля для гольфу. Молодий чоловік зрозумів, що не зможе дістатись того фатального місця до двадцяти п’яти по сьомій, але якщо той голос – чиста галюцинація, то він почує його будь-де. Гартінґтон продовжував бігти, утримуючи погляд на стрілках годинника.

Двадцять п’ять по сьомій. Здалеку долинуло відлуння жіночого голосу. Неможливо було розрізнити слів, проте Джек був переконаний, що то був той самий крик і лунав він із того ж місця, десь по сусідству з котеджем.

Дівчина, як завжди, перебувала в саду. Вона звела очі і, коли він підняв на знак вітання кашкета, досить сором’язливо вимовила: «Доброго ранку». Ця панночка, на його думку, мала вигляд миліший, ніж будь-коли.

– Чудовий день, чи не так? – життєрадісно вигукнув Джек, проклинаючи неминучу банальність своєї спостережливості.

– Саме так, дуже гарний.

– Добре для саду, сподіваюсь?

Дівчина злегка посміхнулась, показуючи чарівну ямочку на щоці.

– На жаль, ні! Моїм квітам потрібен дощ. Гляньте, вони всі висохли.

Джек прийняв її запрошення жестом і підійшов до низьких кущів, що розділяли поле для гольфу і сад.

– Звичайні квіти, – недоладно зазначив він, відчуваючи, як дівчина дивиться на нього трохи жалісливим поглядом.

Як не дивно, але цей факт його заспокоїв. Мабуть, це таки розіграш. Хоча на те й не схоже, проте дівчина може його розігрувати. Він рішуче розправив плечі та витяг ключку із сумки для гольфу. Він пограє в кілька лунок у бік котеджу.

– Сонце – це добре, чи не так? – промовила вона. – Квіти завжди можна полити. Та сонце надає сил і відновлює здоров’я. Мсьє сьогодні почувається краще, я помітила.

Її підбадьорлива інтонація сильно роздратувала Джека.

«Прокляття, – промовляв він до себе. – Здається, вона намагається мене вилікувати силою переконання».

– Я почуваюсь абсолютно здоровим, – сказав він роздратовано.

– Це добре, – відповіла дівчина швидко й заспокійливо.

Джека не полишало прикре відчуття, що вона йому не повірила.

Він зіграв ще в кілька лунок і поквапився на сніданок. Коли гольфіст їв, то помітив (і не вперше), що його пильно роздивляється чоловік за сусіднім столиком. То був незнайомець середнього віку з вольовим жорстким обличчям. Він мав невелику чорну борідку, пронизливі сірі очі й ту легкість і невимушеність у поведінці, що вказувала на вищі ланки професійного класу. Звали його, як Джеку було відомо, Левінґтон, і, згідно з розмитими чутками, то був відомий спеціаліст у медицині, але Гартінґтон не належав до постійних відвідувачів Гарлі-стрит, тому це ім’я майже нічого для нього не означало.

Та цього ранку він гостро відчував мовчазне спостереження, і це трохи лякало. Невже його таємниця була відверто написана на чолі для публічного розгляду? Чи цей чоловік завдяки своєму професійному поклику знав, що щось було не так у Джековій прихованій сірій речовині?

Гольфіст здригнувся від такої думки. Чи це правда? Чи він божеволіє? Чи все це галюцинації, чи грандіозний розіграш?

І раптом він зрозумів, що є просте вирішення цього питання. Досі він тренувався сам. Припустімо, до нього приєднається ще хтось? Тоді може трапитись одне з трьох. Крик може не пролунати. Або вони обоє його почують. Або… лише він його почує.

Вечір Джек провів, готуючись до реалізації свого плану. Він хотів, щоб саме Левінґтон був поруч із ним. Розмова у них зав’язалась досить легко: старший чоловік, напевно, чекав такої нагоди. З якоїсь причини Джек його зацікавив, і лікар зміг досить легко та невимушено запропонувати хлопцеві зіграти разом у кілька лунок до сніданку. Домовилися на наступний ранок.