Аґата Крісті - Оголошено вбивство

– Мені він дуже й дуже не до вподоби, – сказала Дора Баннер із несподіваною твердістю в голосі. – Він лякає мене. – І несподівано додала: – І він лякає тебе, Летиціє.

– Дурниці, – бадьорим голосом заперечила міс Блеклок.

– Він небезпечний. Я переконана в цьому. Він наче одна з тих бомб, що їх надсилають людям поштою в запакованих бандеролях.

– Люба моя, ідеться лише про якогось бовдура, що хоче показати себе великим жартівником.

– Але в цьому нема нічого кумедного.

А й справді, у цьому не було нічого кумедного… Думки міс Блеклок відбивалися в неї на обличчі, і Дора переможно вигукнула:

– Ось бачиш! Ти теж так думаєш!

– Але ж, Доро, люба…

Вона не докінчила фразу. Двері рвучко відчинилися, і до кімнати забігла схвильована молода жінка, чиї добре розвинені груди збуджено здіймалися й опускалися під обтислою кофтиною джерсі. На ній була широка спідниця з тугим поясом, а чорні коси з масним відтінком були укладені вінцем навколо голови. Чорні очі метали іскри.

– Мені могти говорити до вас чи ні? – запитала вона, перевівши дух.

Міс Блеклок зітхнула.

– Авжеж, Міці, у чому річ?

Іноді їй здавалося, що ліпше б вона сама робила всю домашню роботу й готувала на кухні, аніж терпіти постійні нервові зриви жінки-біженки, яку вона найняла.

– Я сказати вам відразу – адже так у вас заведено чи ні? Я вас попереджати, що йти від вас – і негайно!

– З якої причини? Хтось тебе образив?

– Так, я ображений! – вигукнула Міці з драматичним трагізмом у голосі. – Я не хочу бути мертвий. Навіть тут, у Європі, я змушений утікати. Моя родина всі мертвий – усі вони вбитий – мій мати, мій малий брат, мій любий малий небога – усі вони вбитий. Але я втікати – я ховатися. Я втікати до Англії. Я працювати. Я робити те, чого ніколи не робила б на моя батьківщина. Я…

– Знаю, – сердито відказала міс Блеклок. Вона вже багато разів чула цей приспів, що був постійно на устах Міці. – Але чому ти хочеш піти від мене тепер?

– Бо вони знову прийти і вбити мене.

– Хто?

– Мій вороги. Нацисти. А може, тепер це більшовики. Вони знайти, що я тут. Вони хотіти вбити мене. Я прочитати про це в газеті.

– Ти маєш на увазі нашу «Газету»?

– Ось тут про це написано, ось тут. – Міці показала «Газету», яку досі тримала за спиною. – Ось бачите, тут написано «вбивство». У «Літл-Педоксі». Це ж тут, хіба ні? Сьогодні ввечері, о пів на сьому. Ой! Я не хотіти, щоб мене вбивати, ні, я не хотіти.

– Але чому ти думаєш, що оголошення стосується тебе? Ми переконані, що це жарт.

– Жарт? Убивати людина – не жарт.

– Ні, звичайно, ні. Але ж, моя люба дитино, якби хтось хотів тебе вбити, він не став би повідомляти про це в газеті, хіба не так?

– Ви думати, не став би? – Міці дещо розгубилася. – То ви думати, вони не мати наміру вбивати? А може, вони хотіти вбити вас, міс Блеклок?

– Не думаю, щоб комусь закортіло вбити мене, – безтурботно відказала міс Блеклок. – А крім того, Міці, я не бачу, навіщо комусь знадобилося вбити тебе. Зрештою, з якої причини тебе вбивати?

– Бо вони лихий люди… Дуже поганий люди. Я вже вам розповідати, що мій матір, мій маленького брата, мій така люба небога…

– Так, так, – погодилася міс Блеклок, вправно зупинивши потік слів, що лився з уст її хатньої робітниці. – Але я справді не можу повірити, що хтось хоче вбити, Міці, саме тебе. Звісно, якщо ти твердо вирішила мене покинути й прийшла про це попередити, то я не можу зупинити тебе. А проте ти вчиниш велику дурницю, якщо підеш від мене.

І вона твердим голосом додала, скориставшись із миттєвої розгубленості Міці:

– Будь ласка, приготуй на обід м’ясо, яке надіслав різник. Воно здалося мені надто жорстким.

– Я зготувати з нього гуляш, за особливим рецептом.

– Гаразд, нехай буде гуляш. І я думаю, що з того дуже твердого сиру, який ми маємо, можна буде зробити сирну соломку. Я думаю, сьогодні ввечері до нас прийде чимало гостей, які захочуть чогось випити.

– Сьогодні ввечері? Коли саме сьогодні ввечері?

– О пів на сьому.

– Але ж це той час, про який говориться в газеті. То чого вони прийти саме тоді? Чого вони прийти?

– Вони прийдуть на похорон, – сказала міс Блеклок, підморгуючи. – Отже, до роботи, Міці, я не маю часу базікати з тобою. Зачини за собою двері, – твердим голосом додала вона.

А коли двері зачинилися за розгубленою Міці, вона сказала:

– Принаймні цю дівчину вдалося на певний час заспокоїти.

– Ти така практична, Леті, – промовила міс Баннер зі щирим захватом у голосі.