Аґата Крісті - Оголошено вбивство

– Це поганий жарт, – промовила Дора Баннер із гнівними інтонаціями в голосі. – Мені він дуже не до вподоби.

– Покажіть їй оголошення, – сказала міс Блеклок. – Мені треба піти зачинити качок. Уже поночі. Вони вже, певно, у сараї.

– Дозвольте, я їх закрию, – запропонувала Філіпа.

– Ні, ні, моя люба. Твій робочий день уже закінчився.

– Я це зроблю, тітко Леті, – зголосився Патрік.

– Ні, ні, не треба, – енергійно заперечила міс Блеклок. – Минулого разу ти не зачинив двері на защіпку.

– Я, я їх зачиню, люба Леті! – вигукнула міс Баннер. – Я залюбки зачиню їх. Лише запхаю ноги в калоші – але куди, до дідька, подівся мій джемпер?

Проте міс Блеклок, усміхаючись, уже покинула кімнату.

– Даремно ви набивалися, Банні, – сказав Патрік. – Тітка Леті надто практична й діловита й нічого нікому не дозволить зробити за себе. Вона воліє все робити сама.

– Вона любить працювати, – сказала Джулія.

– Але я щось не помітив, щоб ти поривалася їй допомогти, – сказав її брат.

Джулія ліниво усміхнулася.

– Ти сам щойно сказав, що тітка Леті воліє все робити сама, – нагадала йому вона. – А крім того, – і вона простягла перед собою свою струнку ногу в панчосі, – я вдягла сьогодні свої найкращі панчохи.

– Смерть у шовкових панчохах! – проголосив Патрік.

– Вони нейлонові, а не шовкові, йолопе.

– Я б не сказав, що ця назва звучить гарніше.

– Чи хтось мені пояснить, – вигукнула Філіпа плаксивим голосом, – чому тут стільки балаканини про смерть?

Усі заговорили разом, щоб їй це пояснити, але ніхто не міг знайти й показати їй «Газету», бо Міці віднесла її на кухню.

Міс Блеклок повернулася через кілька хвилин.

– Справу зроблено, – весело сказала вона й подивилася на годинник. – Двадцять шоста хвилина. Зараз почнуть приходити люди – або я зовсім не розумію своїх сусідів.

– А я зовсім не бачу, чому хтось повинен прийти, – сказала Філіпа зі спантеличеним виглядом.

– Справді, моя люба?… Мабуть, ти й справді не бачиш. Але більшість людей набагато допитливіші, ніж ти.

– Філіпа з такою байдужістю ставиться до життя, ніби воно зовсім її не цікавить, – сказала Джулія з досить зловтішною іронією в голосі.

Філіпа нічого не відповіла.

Міс Блеклок оглянула вітальню. Міці поставила пляшку з хересом і три тарелі з оливками, сирними паличками та дрібним печивом на стіл, що стояв посеред кімнати.

– Я б тебе попросила перенести цю тацю – або навіть переставити стіл, якщо ти нічого не маєш проти – у віконну нішу іншої кімнати, мій любий Патріку. Зрештою, я не влаштовую сьогодні вечірку! Я нікого не запрошувала. І мені не хотілося б показувати з усією очевидністю, що я чекаю сьогодні гостей.

– Ви хочете, тітко Леті, замаскувати свою гостру проникливість?

– Ти правильно мене зрозумів, любий хлопче. Дякую тобі.

– А зараз ми можемо розіграти спокійну домашню вечірку й прикинутися дуже здивованими, коли хтось з’явиться.

Міс Блеклок узяла пляшку з хересом. Вона подивилася на неї із сумнівом у погляді.

Патрік спробував заспокоїти її.

– Там ще хересу не менш як півпляшки. Цього має вистачити.

– О, так, так… – невпевнено відказала вона. Потім, злегка почервонівши, промовила: – Патріку, можна тебе попросити… Там, у буфеті, ти знайдеш повну пляшку. Принеси її і не забудь коркотяг. Я… ми… можемо відкоркувати нову пляшку. Цю було відкорковано вже якийсь час тому.

Патрік мовчки пішов виконувати доручення. Повернувся з новою пляшкою і витяг із неї корок. Він із цікавістю подивився на міс Блеклок, коли поставив її на тацю.

– То ви сприймаєте це дуже серйозно, чи не так, люба тітонько? – лагідно запитав він.

– Ой, Леті! – вигукнула шокована Дора Баннер. – Ти ж не думаєш справді…

– Тихше, – швидко промовила міс Блеклок. – Дзвінок у двері. Я бачу, моя гостра проникливість мене не підвела.

Міці відчинила двері до вітальні і впустила полковника та місіс Істербрук. Вона мала власну манеру оголошувати про прихід гостей.

– Полковник та місіс Істербрук прийшли побачитися з вами, – сказала вона підкреслено буденним голосом.

Полковник Істербрук спробував приховати певну ніяковість за грубуватою жвавістю.

– Сподіваюся, ви не проти, що ми вирішили зазирнути до вас, – сказав він (придушене хихотіння долинуло з боку Джулії). – Вечір сьогодні лагідний, і ми тут прогулювалися випадково. Я бачу, ви увімкнули центральне опалення. Ми своє ще не задіяли.

– Які у вас чудові хризантеми! – захоплено вигукнула місіс Істербрук. – Краса!