Аґата Крісті - Оголошено вбивство

– Я б на твоєму місці не тривожилася, – сказала Пампушка, підводячись і збираючи використаний посуд на тацю. – Місіс Бат сказала мені вчора, що Бат, який ніколи не ходив до церкви і здобув славу місцевого атеїста, тепер щонеділі приходить послухати твою проповідь.

Вона провадила, з великою точністю зображуючи досконало витончений голос місіс Бат:

– Лише вчора, мем, Бат сказав у розмові з містером Тімкінсом із Літл-Ворсдейла, що ми маємо справжнє вогнище культури тут, у Чипінґ-Клеґорні. Ти, мовляв, не містер Ґос, який у Літл-Ворсдейлі промовляє до своїх парафіян так, ніби перед ним неодуковані діти. Зате ми маємо змогу прилучитися до справжньої культури – саме так висловився містер Бат. В особі нашого вікарія ми маємо високоосвіченого джентльмена, який здобув освіту в Оксфорді, а не в Мілчестері, і він щедро ділиться з нами скарбами своїх знань. Він розповідає нам усе, що йому відомо про римлян і греків, а також про вавилонян та ассирійців. І навіть свого кота, сказав Бат, наш вікарій назвав ім’ям одного з ассирійських царів. Отож, ти здобув тут уже чималу славу, – з тріумфальною радістю закінчила свою промову Пампушка. – О Господи, мені слід поквапитися зі своєю роботою, бо я ніколи її не закінчу. Ходімо зі мною, Тиглат-Паласаре, я дам тобі кістки від оселедця.

Відчинивши двері і вправно притримуючи їх ногою, вона проскочила крізь них із навантаженою тацею, голосно наспівуючи не вельми мелодійним голосом свою власну версію відомої спортивної пісні:

Брязкіт посуду, вивантаженого у зливальницю, заглушив наступні слова, та коли превелебний Джуліан Гармон виходив із дому, він почув останній тріумфальний рядок:

У «Літл-Педоксі» також снідали.

Міс Блеклок, жінка років шістдесяти, власниця будинку, сиділа за столом на чільному місці. На ній був простий сільський костюм із твідової тканини, до якого абсолютно не личило намисто з великих фальшивих перлин, що охоплювало її шию. Вона читала статтю Лейна Норкота в «Дейлі-Мейл». Джулія Сімонс ліниво переглядала «Телеґраф». Патрік Сімонс розв’язував кросворд, надрукований у «Таймс». Міс Дора Баннер зі щирим ентузіазмом приділила всю свою увагу місцевій газеті.

Міс Блеклок стиха засміялася, Патрік промурмотів: « Прийнятний , а не пристойний – ось де я помилився».

Аж раптом від Дори Баннер долинув звук, вельми схожий на кудкудакання наполоханої курки.

– Леті, Леті, ти бачила? Що б це могло означати?

– У чому річ, Доро?

– Якесь дуже дивне оголошення. Тут написано, що в «Літл-Педоксі» – саме тут, а не десь-інде – сьогодні надвечір буде скоєне вбивство. Що за нісенітниця?

– Дай-но подивитися…

Дора Баннер слухняно тицьнула газету в простягнуту руку міс Блеклок, тремтячим пальцем показуючи на дивне оголошення.

– Ось воно, Леті, ти тільки глянь.

Летиція Блеклок подивилася на вказані рядки. Її брови смикнулися вгору. Вона окинула швидким і пильним поглядом усіх, хто сидів за столом. Потім прочитала оголошення вголос:

«Оголошується вбивство, яке відбудеться у п’ятницю, 29 жовтня, у «Літл-Педоксі» о пів на сьому вечора. Запрошуємо до участі всіх знайомих і друзів».

– Патріку, це твої штучки?

Її позначений доскіпливим роздратуванням погляд зупинився на вродливому й безтурботному обличчі молодика, що сидів на протилежному кінці столу.

Молодик рішуче запротестував:

– Звичайно, ні, тітко Леті. Звідки ви взяли, що я причетний до того дивного оголошення?

– Бо воно цілком у твоєму стилі, – похмуро кинула міс Блеклок. – Мені здалося, що таким могло бути твоє уявлення про жарт.

– Про жарт? Та нічого подібного.

– А як ти, Джуліє, це не твоя витівка?

– Звичайно, ні, – відповіла Джулія зі знудженим виразом обличчя.

– А чи, бува, не місіс Геймс… – і Дора Баннер подивилася на порожнє місце, де щойно сиділа за сніданком якась особа.

– О ні, не думаю, що наша Філіпа може спробувати насмішити когось, – сказав Патрік. – Вона надто серйозна жінка.

– Але в чому тут жарт? – запитала Джулія, позіхаючи. – Що ця нісенітниця могла б означати?

Міс Блеклок повільно промовила:

– Якась дурна містифікація абощо.

– Але чому? – вигукнула Дора Баннер. – Яка її мета? Цей жарт здається мені дуже дурним. І в нього поганий смак.