Аґата Крісті - Оголошено вбивство

Місіс Істербрук схилила набік голову, струснувши волоссям, що було відбілене пергідролем.

– Якщо ти й справді так думаєш, Лоро…

Полковник Істербрук знову крутнув свого сивого вуса з вельми поважним виглядом і поблажливо подивився на свою пухнасту маленьку жіночку. Місіс Істербрук була принаймні на тридцять років молодша за свого чоловіка.

– Якщо ти й справді так думаєш, Лоро, – повторив він, – то я піду.

– Гадаю, це твій обов’язок, Арчі, – врочистим голосом промовила місіс Істербрук.

«Чипінґ-Клеґорн Ґазет» принесли також до садиби «Боулдерс», де в трьох мальовничих, сполучених між собою котеджах жили міс Гінчкліф та міс Мерґатройд.

– Гінч!

– Чого тобі, Мерґатройд?

– Де ти?

– У курнику.

– Справді?

Обережно ступаючи по високій вологій траві, Емі Мерґатройд підійшла до своєї подруги. Ця остання, вдягнена у вельветові штани та військовий кітель, готувала курям корм, нахилившись над тазом, огорнутим не вельми смачною парою, і розтираючи долонями суміш зі звареного лушпиння картоплі та капустяних качанів.

Вона обернула по-чоловічому стрижену голову з обвітреним обличчям і подивилася на подругу.

Емі Мерґатройд, повненька жінка з приязним виразом обличчя, була у твідовій спідниці та в мішкуватому яскраво-синьому пуловері. Схожа на пташине гніздо кучма її сивого волосся була досить розкуйовджена, і вона геть засапалася.

– Ось послухай-но, – сказала вона, намагаючись перевести дух, – яке оголошення надрукувала «Газета» – що б це могло означати?

«Оголошується вбивство, яке відбудеться у п’ятницю, 29 жовтня, у «Літл-Педоксі» о пів на сьому вечора. Запрошуємо до участі всіх знайомих та друзів».

Дочитавши, вона замовкла, важко дихаючи, і чекала, коли подруга скаже своє авторитетне слово.

– Нісенітниця, – промовила Гінчкліф.

– Це так, але що, ти думаєш, вона означає?

– Думаю, хтось забагато випив.

– Чи можна це сприймати як запрошення?

– Ми довідаємося, що це означає, коли прийдемо туди, – сказала Гінчкліф. – Хтось хильнув зіпсованого хересу, думаю. Ти ліпше не стій на траві, Мерґатройд. У тебе досі на ногах хатні капці. Вони вже просякли водою.

– Ой, лишенько! – Емі Мерґатройд із жалем подивилася на свої ноги. – Скільки яєць сьогодні?

– Семеро. Ота клята курка досі квокче. Я мушу загнати її в клітку.

– Дивний спосіб запрошувати гостей, тобі не здається? – запитала Мерґатройд, маючи на увазі оголошення в «Газеті», і якийсь дивний замріяний смуток пролунав у тоні її голосу.

Але подруга була зліплена з набагато твердішого тіста. Уся її увага була зосереджена на боротьбі з бунтівливою птахою, а тому жодне газетне оголошення, хоч би яким воно було загадковим, не могло відвернути її увагу.

Брьохаючи по багнюці, вона копнула ногою зозулясту курку. У відповідь пролунало голосне й обурене кудкудакання.

– Ліпше буде завести качок, – сказала міс Гінчкліф. – З ними набагато менше мороки.

– Диво та й годі! – сказала місіс Гармон, говорячи через стіл до свого чоловіка, превелебного Джуліана Гармона. – У міс Блеклок готуються скоїти вбивство.

– Убивство? – запитав її чоловік із легким подивом у голосі. – Коли?

– Здається, сьогодні надвечір… Атож, о пів на сьому. О, як тобі не пощастило, любий, адже на той час тобі треба готуватися до конфірмації. А ти ж так любиш убивства!

– Я не зовсім розумію, про що ти говориш, Пампушко.

Місіс Гармон, яку звали Діаною, але за пухке тіло та кругле личко ще змалечку прозвали Пампушкою, подала йому через стіл «Газету».

– Ось читай. Це там, де друкують оголошення про продаж старих фортепіано та штучних щелеп.

– Яке чудернацьке оголошення!

– А й справді чудернацьке, – радісно погодилася Пампушка. – Хто б міг подумати, що міс Блеклок захоплюється вбивствами та іншими такими іграми? Думаю, молоді Сімонси підкинули їй цю думку – хоча Джулія Сімонс не полюбляє вбивств, такі розваги здаються їй надто грубими. А проте дуже шкода, любий, що ти не можеш там бути. Хай там як, а я піду й про все тобі розповім, хоч і не маю особливого бажання туди йти, бо мені не до вподоби ігри, що відбуваються в темряві. Вони мене лякають, і я щиро сподіваюся, що вбиватимуть не мене. Бо якщо хтось несподівано покладе руку мені на плече й прошепоче: «Ти мертва», моє серце так стрепенеться, що я можу померти й насправді . Ти думаєш, таке може статися?

– Ні, Пампушко. Я думаю, ти помреш старою, старою бабусею – разом зі мною.