Очі Жаклін задумливо вивчали Пуаро.
– Можна, вона вийде?
Пуаро кивнув жінці, і та вийшла з каюти. Детектив підсунув її крісло й сів біля Жаклін. Обоє мовчали. Обличчя Пуаро було сумне.
Нарешті дівчина заговорила.
– Що ж, усе закінчилося! – сказала вона. – Нам вас не обдурити, мсьє Пуаро.
Чоловік зітхнув і замахав руками. Він здавався на диво мовчазним.
– І все ж, – задумливо продовжила Жаклін, – бачу, що доказів у вас небагато. Звісно, ви маєте рацію, та якби ми вийшли сухими з води…
– Мадемуазель, інакше не могло бути.
– Ваші докази дають логічне пояснення, але вони не переконали б суд присяжних. Та тут уже нічого не вдієш. Ви настільки вразили Саймона, що він здався без бою. Цілком втратив контроль, бідолаха, й у всьому зізнався.
Вона похитала головою.
– Він не вміє програвати достойно.
– Зате ви не вішаєте носа.
Жаклін раптом розсміялася дивним, веселим і зухвалим смішком.
– Так, я ніколи не вішаю носа.
Вона глянула на нього й імпульсивно сказала:
– Не переймайтеся так, мсьє Пуаро! Тобто через мене. Ви ж переймаєтеся, так?
– Так.
– Але ви не збиралися відпустити мене?
– Ні, – тихо відповів Еркюль Пуаро.
Дівчина кивнула з тихою згодою.
– Не варто бути сентиментальним. Я ж можу зробити це знову… Я небезпечна для інших. Я й сама це відчуваю… – тоді вона задумливо продовжила: – Убивати людей жахливо легко. Ви починаєте відчувати, що це не має значення… Що лише ви маєте вагу! Це небезпечно.
Жаклін затихла, а тоді, ледь усміхаючись, додала:
– Ви зробили для мене все, що могли. У ту ніч в Асуані ви порадили не відкривати свого серця злу… Ви тоді знали, що в мене на думці?
Детектив похитав головою.
– Я тільки знав, що кажу правду.
– Так, це була правда. Знаєте, тоді я могла зупинитися. Я майже зробила це… Я могла сказати Саймону, що не робитиму цього… Але тоді, мабуть…
Вона обірвала фразу. Відтак спитала:
– Хочете це почути? З самого початку?
– Якщо ви хочете розповісти, мадемуазель.
– Так, гадаю, що хочу. Насправді все просто. Бачте, Саймон і я кохали одне одного…
Це було прозаїчне твердження, та за легкістю її тону ховалися глибокі почуття.
Пуаро просто підсумував:
– Для вас було достатньо самого кохання, але не для нього.
– Мабуть, можна й так сказати. Але ви не зовсім розумієте Саймона. Йому завжди страшенно хотілося грошей. Йому подобалося все, що можна за них купити: коні, яхти, аксесуари для спорту – красиві речі, якими людина так пристрасно захоплюється. А він ніколи нічого не мав. Саймон такий простак. Він як дитина: якщо чогось хоче, то все і зараз.
І все ж він ніколи не намагався одружитися з якоюсь огидною багатійкою. Він був не з тих людей. Потім ми зустрілись і… усе начебто було добре. Ми лише не знали, коли зможемо одружитися. Він мав гарну роботу, але втратив її. Частково з його вини. Якось він намагався хитрувати з грошима й одразу ж попався. Я не вірю, що він справді хотів когось обманути. Він просто подумав, що для міста це звична практика.
Обличчям чоловіка майнула тінь, та він прикусив язика.
– Ми опинилися в складній ситуації, але тоді я згадала Ліннет з її новим маєтком і поспішила до неї. Я любила Ліннет, мсьє Пуаро, дуже любила. Вона була моєю найкращою подругою, і я ніколи б не подумала, що між нами щось може стати. Я лише гадала: яке щастя, що вона багата. Для нас із Саймоном усе б змінилося, якби вона дала йому роботу. Вона була дуже мила й сказала привести Саймона, щоб вони познайомилися. Саме тоді ви бачили нас у ресторані «У тітоньки». Ми святкували, хоча й не могли собі цього дозволити.
Жаклін замовкла, зітхнула й продовжила:
– Тепер я скажу вам щиру правду, мсьє Пуаро. Хоча Ліннет мертва, правда не зміниться. Ось чому мені не шкода Ліннет навіть зараз. Вона пішла на все, щоб забрати в мене Саймона. Це чиста правда! Думаю, вона ні на мить не вагалася. Ми були подругами, але вона не зважала. І попри все переслідувала Саймона…
А Саймону плювати було на неї. Я багато наговорила вам про звабливість, та, звісно, усе було не так. Ліннет йому була непотрібна. Саймон вважав її красивою, але надзвичайно владною, а він ненавидів владних жінок! Ця ситуація його справді бентежила. Але йому дуже подобалося думати про її гроші.
Звичайно, я це бачила… І зрештою запропонувала йому покинути мене й одружитися з Ліннет. Але він відкинув цю ідею. Сказав, що з грошима чи без, а шлюб з нею став би пеклом. Саймон пояснив, що хотів би сам мати гроші, а не дозволити багатій дружині контролювати його гаманець. «Я почуватимуся як клятий принц-консорт», – так він сказав. І додав, що ніхто, крім мене, йому не потрібен…
Читать дальше