Агата Кристи - Смерть на Нілі

Погляньте на це з правильного боку й матимете відповіді на всі запитання. Саймон Дойл і Жаклін кохали одне одного. Уявіть, що вони й досі закохані, і все стає зрозумілим. Саймон позбувається багатої дружини, успадковує її гроші та пізніше одружується зі своїм давнім коханням . Дуже винахідливо. Частиною плану було те, що Жаклін переслідувала мадам Дойл. Саймон удавав гнів. Та все ж були упущення. Якось він розповідав мені про владних жінок, говорив із непідробною гіркотою. Тоді я мав зрозуміти, що він мав на увазі свою дружину, а не Жаклін. А ще його ставлення до дружини на публіці. Пересічний мовчазний англієць, такий як Саймон Дойл, дуже б збентежено виявляв почуття. Та Саймон насправді не надто гарний актор. Він перегравав із відданістю. Або ж та моя розмова з мадемуазель Жаклін, коли вона вдала, що нас хтось підслуховував. Я не бачив нікого. І там нікого не було! Але це був корисний маневр для відволікання уваги пізніше. Однієї ночі на цьому судні мені здалося, що я чув Саймона та Ліннет біля своєї каюти. Він казав: «Час усе вирішити…» То справді був Дойл, але говорив він із Жаклін.

Фінальна драма була ідеально спланована й розрахована в часі. Для мене – снодійне, щоб я не міг запхати свого носа в непідхожий момент. Мадемуазель Робсон вибрали свідком влаштованої сцени. Мадемуазель де Бельфор вдає муки сумління й істерику, створює багато галасу, щоб ніхто не почув пострілу. En vérité [74] Насправді ( фр .). , це була надзвичайно розумна ідея. Жаклін каже, що вона стріляла в Дойла, мадемуазель підтверджує, Фанторп теж – і коли оглядають ногу Саймона, то бачать, що його справді підстрелили. Це неспростовно! Для них обох – ідеальне алібі, щоправда ціною болю й ризику для Саймона Дойла, але рана мала точно його знерухомити.

Проте потім план пішов не так. Луїза Бурже не могла заснути. Вона піднімалася сходами й бачила, як Саймон Дойл біг до каюти дружини та назад. Доволі легко зв’язати все, що трапилося наступного дня. І тому через жадібність покоївка пропонує ціну за своє мовчання, тим самим підписуючи собі смертний вирок.

– Але ж містер Дойл не міг вбити її ? – заперечила Корнелія.

– Ні, інший партнер скоїв це вбивство. При першій же можливості Саймон Дойл просить побачитися з Жаклін. Він навіть просить мене залишити їх самих. Тоді він їй каже про нову загрозу. Вони мусять діяти миттєво. Він знає, де зберігаються скальпелі Бесснера. Після злочину скальпель витирають і повертають на місце, а потім, уже запізнюючись і добре задихавшись, Жаклін де Бельфор поспішає на обід.

Але знову не все йде добре. Оскільки мадам Оттерборн бачила, як Жаклін заходила в каюту Луїзи Бурже . І вона стрімголов мчить розповісти про це Саймону. Жаклін – убивця. Ви пригадуєте, як Саймон кричав на бідну жінку? Ми думали – нерви. Але двері були відчинені, і так він намагався повідомити про небезпеку спільницю. Вона почула й діяла блискавично. Вона пам’ятала, що Пеннінґтон згадував про револьвер. Схопивши його, дівчина підкралася до дверей, стала уважно слухати й у критичний момент вистрілила. Якось вона вихвалялася, що чудово стріляє, і то були не пусті слова.

Після третього злочину я сказав, що були три шляхи, якими міг піти вбивця. Я мав на увазі, що він міг піти до корми (тоді злочинцем був би Тім Аллертон), міг перестрибнути через борт (малоймовірно) або зайти в каюту. Каюта Жаклін була якраз через дві від каюти доктора Бесснера. Їй треба було лише викинути револьвер, влетіти в каюту, скуйовдити волосся та впасти на ліжко. Це було ризиковано, але вона мала лише цю єдину можливість.

Запала тиша, а тоді Рейс запитав:

– Що трапилося з першою кулею, яку дівчина випустила в Дойла?

– Гадаю, вона влучила в стіл. Там є свіжа дірка. Думаю, що Дойл мав час витягти її за допомогою кишенькового ножика й викинути через вікно. Звісно, у нього був запасний патрон, щоб здавалося, що здійснили тільки два постріли.

– Вони все продумали, – зітхнула Корнелія. – Це жахливо.

Пуаро мовчав. Але не від скромності. Здавалось, очі детектива промовляють: «Ви помиляєтеся. Вони не взяли до уваги Еркюля Пуаро».

Уголос він відповів:

– А тепер, докторе, ми підемо й поговоримо з вашим пацієнтом.

Пізніше того вечора Еркюль Пуаро постукав у двері каюти.

Його запросили, і він увійшов.

Жаклін де Бельфор сиділа в кріслі. В іншому кріслі біля стіни сиділа кремезна покоївка.