Агата Кристи - Смерть на Нілі

– Вона його шалено кохає, – сказала Корнелія.

– Ach! Але це нерозумно! Якби ви кохали чоловіка, хіба ви б намагалися його застрелити? Ні, бо ви розсудлива.

– Я взагалі не люблю все те, що стріляє, – мовила дівчина.

– Звісно що ні. Ви дуже жіночна.

Рейс перервав цей потік щирих похвал.

– Оскільки з Дойлом усе гаразд, не бачу причин відкладати нашу полудневу розмову. Він розповідав мені про телеграму.

Масивне тіло доктора Бесснера затряслося.

– Ха-ха-ха, дуже весела історія! Дойл розказав мені. Телеграма була про овочі: картоплю, артишоки, цибулю-порей… О, перепрошую?

З приглушеним вигуком полковник опустився на крісло.

– Боже! – вигукнув він. – Оце так! Річетті!

Він помітив три здивовані обличчя, тож пояснив:

– Це новий шифр. Його використовували при повстанні в Південній Африці. Картопля означає кулемети, артишоки – вибухові речовини тощо. Річетті такий же археолог, як і я! Він дуже небезпечний підбурювач. І вже не раз убивав. І, присягаюся, він знову вбив. Місіс Дойл помилково відкрила телеграму, розумієте. Якби вона повторила її зміст переді мною, Річетті настав би кінець!

Він повернувся до Пуаро.

– Я маю рацію? Це Річетті, так?

– Так, ваш клієнт – Річетті, – підтвердив Пуаро. – Я завжди знав, що щось із ним не те! Свою роль він знав назубок: справжній археолог, але несправжня людина.

Він замовк, а тоді додав:

– Але не Річетті вбив Ліннет Дойл. Я вже здогадувався про «першу половину» вбивці, але тепер бачу й «другу половину». Картинка склалася. Але, розумієте, хоч я й знаю, що трапилося, у мене немає доказів . Якщо поглянути логічно – усе клеїться, але факти надзвичайно непереконливі. Є лиш одна надія – зізнання вбивці.

Доктор Бесснер скептично знизав плечима:

– О! Але тоді мало б статися диво.

– Гадаю, ні. Не за цих обставин.

– Але хто він? – вигукнула Корнелія. – Розкажете нам?

Пуаро спокійно оглянув усіх співрозмовників. Рейс сардонічно посміхався. Бесснер і досі дивився скептично. Корнелія, трохи роззявивши рота, не зводила з детектива зацікавлених очей.

– Mais oui , – сказав Пуаро. – Мушу зізнатися, що люблю публіку. Я марнославний. Я занадто зарозумілий. І люблю казати: «Гляньте, який розумний Еркюль Пуаро!».

Полковник трохи посунувся на стільці.

– Ну, – тихо запитав він, – то наскільки розумний Еркюль Пуаро?

Сумно похитуючи головою з боку в бік, детектив відповів:

– Спочатку я був дурнем, неймовірним дурнем. Найбільшою загадкою для мене став револьвер – револьвер Жаклін де Бельфор. Чому його не залишили на місці злочину? Убивця мав простий намір – звинуватити Жаклін. Чому ж тоді він забрав зброю? Я був таким дурнем, що вигадував безглузді причини. Але справжня причина була дуже проста. Убивця забрав зброю, бо він мусив зробити це, він не мав іншого виходу .

– Ми з вами, мій друже, – Пуаро схилився до Рейса, – почали наше розслідування упереджено. Ми були впевнені, що злочин здійснили спонтанно, без попереднього планування. Хтось хотів прибрати Ліннет Дойл і скористався можливістю зробити це в той момент, коли злочин майже напевне припишуть Жаклін де Бельфор. Отож звідси випливає, що людина, про яку йдеться, підслухала сцену між Жаклін і Саймоном Дойлом і заволоділа зброєю після того, як інші вийшли з салону.

Але, мої друзі, якщо припустити, що то було упередження , справа набуває іншого вигляду. А то було упередження! Це не спонтанний злочин, скоєний експромтом. Навпаки, його уважно спланували та вправно розрахували час, заздалегідь прискіпливо продумали деталі з такою точністю, щоб уночі встигнути підмішати снодійне в пляшку вина Еркюля Пуаро.

Так, саме так і було! Мене приспали для того, щоб я жодним чином не зміг брати участь у подіях цієї ночі. Така в мене виникла думка. Я п’ю вино, двоє моїх супутників за столом п’ють віскі й мінеральну воду. Немає нічого простішого, ніж підлити дозу нешкідливого снодійного в мою пляшку вина – пляшки стоять на столі цілий день. Але я відкинув цю думку. Той день видався спекотним, я надзвичайно втомився – справді не було нічого дивного в тому, що цієї ночі я спав міцно, а не чутливо, як зазвичай.

Бачите, я все ще перебував у полоні упередження. Якщо мене приспали, то це свідчило б про спланованість. Це означало б, що до 7:30, коли подають вечерю, злочин уже був прописаний ; а це (якщо вірити упередженню) – абсурд.

Перший удар по цьому упередженню стався тоді, коли в Нілі знайшли зброю. Якби наші припущення були правильні, револьвер узагалі не мали б викидати за борт … А далі – ще цікавіше.