Агата Кристи - Смерть на Нілі

Усі жертви були її друзями чи знайомими, і щоразу вона тримала в руках або позичала коштовність, яка потім зникала. Крім того, рівень її витрат значно перевищував прибутки. З іншого боку, було цілком очевидно, що сама крадіжка, або назвімо це «підміною», – справа не її рук. Інколи її навіть не було в Англії, коли замінювалися коштовності.

Із часом у голові головного інспектора склалася картинка. Колись мадемуазель Саутвуд була пов’язана з Гільдією виробників сучасних ювелірних виробів. Він підозрював, що, отримавши коштовності, дівчина детально їх змальовувала, а тоді якийсь простий, але нечесний ювелір робив їхню копію. Третя частина операції – успішна заміна коштовностей – робота іншої особи, того, хто не мав нічого спільного ні з коштовностями, ні з копіюванням. Інспектор Джепп не здогадувався, що це за особа.

Але дещо у вашій розмові зацікавило мене. Каблучка, яка зникла, коли ви були на Майорці, той факт, що ви були на вечірці, де відбулась одна із замін, і ваші близькі стосунки з Джоанною Саутвуд. А ще той факт, що вас обурювала моя присутність і ви намагалися налаштувати свою маму проти мене. Звісно, це могла бути особиста неприязнь, але я думаю, що ні. Ви надто сильно намагалися приховати свою відразу за гарними манерами.

Eh bien! Після вбивства Ліннет Дойл виявилося, що зникли її перли. Зрозуміло, що я відразу подумав про вас! Але це мене не задовольнило. Бо оскільки ви працюєте, як я запідозрив, з мадемуазель Саутвуд (а вона була близькою подругою Ліннет Дойл), то мала бути підміна, а не безсоромна крадіжка. А потім перли несподівано повернули, і що ж я виявив? Що вони несправжні, підробка .

Тоді я зрозумів, хто справжній злодій. Викрали й повернули несправжню низку перлів, підробку, на яку ви раніше замінили справжнє намисто.

Пуаро глянув на юнака перед собою. Смагляве обличчя Тіма зблідло. Він був не таким бійцем, як Пеннінґтон, і витримки йому бракувало. Тім намагався говорити глумливо:

– Справді? Якщо так, то що я з ним зробив?

– Це я також знаю.

Обличчя юнака змінилося, посіріло.

Детектив повільно продовжив:

– Є лише одне місце, де можуть бути перли. Я довго про це думав, і мій розум підказує, що так воно і є. Справжні перлини, мсьє Аллертон, приховані у вервиці, що висить у вашій каюті. Її намистини вишукано вирізьблені. Я думаю, ви замовили їх спеціально для такого. Ці намистинки можна розкрити, хоча так з вигляду й не здогадаєшся. Усередині кожної є перлина, що тримається на риб’ячому клеї. Більшість поліцейських при обшуку шанобливо ставляться до релігійних символів, якщо в них немає нічого підозрілого. Ви й сподівалися на це. Я намагався з’ясувати, як мадемуазель Саутвуд надіслала вам підроблене намисто. Вона мусила зробити це, бо ви прибули сюди з Майорки, почувши, що мадам Дойл приїде в Єгипет у весільну подорож. Моя версія – намисто надіслали в книжці, вирізавши в ній квадратну дірку посередині. Книжки надсилаються з відкритими краями й практично ніколи не розгортаються на пошті.

Запала тиша, довга тиша. Тоді Тім тихо озвався:

– Ви виграли. Хороша була гра, та все скінчилося. І тепер, гадаю, мені залишається тільки прийняти заслужену кару.

Пуаро ледь кивнув.

– Ви знали, що тієї ночі вас бачили?

– Бачили? – стрепенувся Тім.

– Так, уночі, коли вбили Ліннет Дойл, дехто бачив, як ви виходили з її каюти після першої ранку.

– Слухайте, – запротестував хлопець. – Ви ж не думаєте, що… Я не вбивав її! Клянуся! Ото я вляпався! І треба було вибрати саме ту ніч… Господи, це просто жах.

– Так, вам було непросто, – відповів детектив. – Але тепер, коли правда випливла на поверхню, можливо, ви нам допоможете. Мадам Дойл була жива, коли ви замінювали перли?

Тім хрипко відповів:

– Я не знаю. Клянуся Богом, не знаю, мсьє Пуаро! Я дізнався, куди вона кладе їх щоночі – на невеличкий столик біля ліжка. Я прокрався, тихо підійшов до столика, замінив справжні перли на підроблені й тихо вийшов. Звісно, я припустив, що вона спить.

– Ви чули, як вона дихає? Ви мали б прислухатися.

Хлопець задумався.

– Було дуже тихо, справді тихо. Ні, не можу пригадати, чи чув її дихання…

– Ви відчували в повітрі запах диму, який залишився б, якби недавно стріляли з вогнепальної зброї?

– Думаю, ні. Не пам’ятаю.

– Що ж, далі ми не просунулися, – зітхнув Пуаро.

– Хто мене бачив? – запитав з цікавістю Тім.

– Розалі Оттерборн. Вона йшла з іншого борту, коли побачила, як ви виходили з каюти Ліннет Дойл і повернулися до власної.