Агата Кристи - Смерть на Нілі

– Знаєте, вам це може здатися дурним, але вона мене майже лякає. Та дівчина видається такою відчайдушною.

Чоловік повільно кивнув головою.

– Ви близькі до істини. Сильні почуття завжди лякають.

– Вас також цікавлять люди, мсьє Пуаро? Чи ви обмежуєте свій інтерес лише потенційними злочинцями?

– Мадам, поза межами цієї категорії людей небагато.

Місіс Аллертон трохи здивували його слова.

– Ви справді так вважаєте?

– Скажімо, якщо є певний мотив, – пояснив Пуаро.

– У кожного свій?

– Звісно.

Місіс Аллертон вагалася, на її губах з’явилася слабка усмішка.

– Навіть я змогла б?

– Матері, мадам, особливо безжальні, коли їхні діти опиняються в небезпеці.

Вона посерйознішала.

– Гадаю, це правда, так, ви маєте рацію.

Якусь мить жінка мовчала, а потім повела далі, усміхаючись:

– Я намагаюся вигадати мотиви для злочину для кожного гостя готелю. Доволі кумедно. Саймон Дойл, наприклад.

Пуаро засміявся.

– Дуже простий злочин, навпростець до мети. Нічого мудрованого.

– І його буде надзвичайно легко виявити?

– Так, жодної винахідливості.

– А Ліннет?

– Щось на кшталт Королеви з «Аліси в Країні чудес»: «Відтяти їй голову».

– Звичайно. Божественне монарше право! Нагадує притчу про виноградник Навуфея [24] Старозавітна притча, у якій Ієзавель, допомагаючи чоловіку, царю Ахаву, отримати вподобаний виноградник, оббріхує Навуфея, власника виноградника, і того забивають камінням. . А та небезпечна дівчина, Жаклін де Бельфор, може скоїти вбивство?

Пуаро на мить завагався й невпевнено сказав:

– Так, думаю, вона змогла б.

– Але ви не впевнені.

– Ні, ця дівчина збиває мене з пантелику.

– Не думаю, що містер Пеннінґтон зміг убити, еге ж? Він такий худий і зниділий, у нього духу не вистачить.

– А як щодо сильного інстинкту самозбереження?

– Так, можливо. А бідолашна місіс Оттерборн зі своїм тюрбаном?

– Пам’ятайте про марнославство.

– Як мотив убивства? – із сумнівом запитала місіс Аллертон.

– Мотиви вбивства іноді дуже банальні, мадам.

– І які ж із них найтиповіші, мсьє Пуаро?

– Найчастіше – гроші. Так би мовити, зиск у найрізноманітніших формах. Потім ідуть помста, любов, страх, щира ненависть, милосердя…

– Мсьє Пуаро!

– О, так, мадам. Мені відомо, як, скажімо, Б ліквідував А лише задля блага В. До цієї категорії часто потрапляють політичні вбивства. Когось вважають небезпечним для суспільства, тож із цієї причини ліквідовують. Такі люди забувають, що життя та смерть у Божих руках.

Пуаро говорив серйозно.

Місіс Аллертон тихо промовила:

– Я рада чути це від вас, та все ж Бог сам обирає людей знаряддями.

– Так думати небезпечно, мадам.

Жінка заговорила веселішим голосом:

– Після цієї бесіди, мсьє Пуаро, слід задуматися, чи хоча б хтось залишиться в живих!

Вона встала.

– Час повертатися. Ми вирушаємо відразу ж після обіду.

Наблизившись до пристані, вони побачили молодого чоловіка в джемпері поло, який саме сідав у човен. Італієць уже був там. Коли човняр-нубієць відпустив вітрило й вони рушили, Пуаро ввічливо звернувся до незнайомця.

– У Єгипті стільки дивовижного, чи не так?

Молодик саме курив якусь смердючу люльку. Він витяг її з рота та коротко й виразно відповів на диво правильною англійською вимовою:

– Мене від нього нудить.

Місіс Аллертон натягнула своє пенсне й подивилася на нього з втішним зацікавленням.

– Справді? Чому це? – запитав Пуаро.

– От візьмімо піраміди. Величезні блоки непотрібних будівель, зведених, щоб задовольнити егоїзм чванливого деспота. Подумайте про експлуатовані маси, які гарували на будівництві та померли там. Мене нудить від самої думки про страждання й тортури, яких вони зазнали.

Місіс Аллертон бадьоро промовила:

– Ви за те, щоб не було ні пірамід, ні Парфенону, ні прекрасних гробниць і храмів. Вам достатньо знати, що люди їли три рази на день і вмирали у своїх постелях.

Юнак нахмурено подивився в її бік.

– Я думаю, людські істоти важливіші, ніж каміння.

– Але не настільки довговічні, – зауважив Пуаро.

– Мені приємніше бачити ситого робітника, ніж будь-який так званий витвір мистецтва. Майбутнє, а не минуле, має значення.

Це було занадто для синьйора Річетті. Він вибухнув пристрасним потоком слів, які було важко зрозуміти.

Юнак різко відповів, виказавши всім, що він думає про капіталістичну систему. Його промова була сповнена їдкої ненависті.