Агата Кристи - Смерть на Нілі

– Мамо, навіщо? – Тім був спантеличений і сердитий.

Мати здивовано подивилася на нього. Як правило, Тім був дуже товариський.

– Любий, ти проти?

– Так, проти. Він же явний пройдисвіт!

– Ні, Тіме! Я не згодна.

– Що б там не було, навіщо зв’язуватися з чужою людиною? Обмежений простір, як-от на цьому невеличкому пароплаві, це й так завжди нудно. А він не відставатиме ні вдень, ні ввечері.

– Мені шкода, любий, – місіс Аллертон, здавалося, засмутилась. – Я думала, це трохи розважить тебе. Зрештою, у нього такий багатий досвід. А ти любиш детективні історії.

Тім гаркнув:

– Краще б у тебе не виникали такі блискучі ідеї, мамо. Тепер нічого не зміниш, так?

– Так, Тіме, уявлення не маю, як це змінити.

– Що ж, добре, доведеться змиритися.

У цю хвилину до них підійшов стюард і повів їх до столу. Місіс Аллертон рушила за ним, глибоко замислившись. Тім був, як правило, товариський і привітний. Така його гостра реакція зараз досить дивна. Він не поділяв типової британської неприязні та недовіри до іноземців. Він був справжній космополіт. «Що ж, – зітхнула вона. – Чоловіки такі незбагненні! Навіть найближчі й найдорожчі з них мають непередбачені реакції та почуття».

Коли вони сідали за столик, до їдальні швидко й тихо увійшов Еркюль Пуаро. Він зупинився, поклавши руку на спинку третього крісла.

– Чи можу я, мадам, скористатися вашим ласкавим запрошенням?

– Звичайно. Сідайте, мсьє Пуаро.

– Ви надзвичайно люб’язні.

Жінка почувалася незручно, помітивши, що, сідаючи, Пуаро швидко поглянув на Тіма, якому не зовсім вдалося приховати свій похмурий вираз обличчя.

Місіс Аллертон вирішила сама створити приємну атмосферу. З’ївши суп, вона витягла список пасажирів з-під своєї тарілки.

– Спробуємо визначити всіх присутніх, – бадьоро сказала жінка. – Для мене це завжди весела розвага.

Вона почала читати.

– Місіс Аллертон, містер Т. Аллертон. Це доволі легко! Міс де Бельфор. Бачу, її посадили за столик Оттерборнів. Цікаво, що вони з Розалі думають одна про одну? Хто наступний? Доктор Бесснер. Доктор Бесснер? Хто може визначити доктора Бесснера?

Вона поглянула на стіл, де сиділи четверо чоловіків.

– Гадаю, це той товстун з вусами й голеною головою. Можу припустити, що він – німець. Схоже, йому дуже подобається суп.

До них долинало смачне прицмокування.

Місіс Аллертон продовжувала:

– Міс Бауерз? Ми можемо здогадатися, хто тут міс Бауерз? Тут є три-чотири жінки. Ні, поки що відкладемо. Містер і місіс Дойли. Справжні зірки цієї подорожі. Вона дійсно дуже вродлива, а яка на ній вишукана сукня.

Тім розвернувся, щоб поглянути. Ліннет, її чоловік та Ендрю Пеннінґтон сиділи за столиком у кутку. На Ліннет була біла сукня й перлове намисто.

– Як на мене, занадто просто, – озвався Тім. – Клапоть тканини, підв’язаний якимось шнурком.

– Так, любий, – сказала його мати. – Чудовий чоловічий опис сукні за вісімдесят гіней.

– Ніяк не зрозумію, чому жінки стільки витрачають на одяг, – промовив Тім. – Як на мене, це безглуздя.

Місіс Аллертон продовжувала вивчати пасажирів.

– Містер Фанторп, мабуть, отой тихий юнак, який завжди мовчить і сидить за тим же столиком, що й німець. Має приємну зовнішність, обережний і розумний.

– Так, він розумний, – погодився Пуаро. – Він не говорить, але уважно слухає та спостерігає. І все бачить. Він не з тих, хто подорожуватиме в цій частині світу для власного задоволення. Цікаво, що він тут робить.

– Містер Ферґюсон, – прочитала місіс Аллертон. – Схоже, це наш знайомий, антикапіталіст. Місіс Оттерборн, міс Оттерборн. Про них ми все знаємо. Містер Пеннінґтон? Також відомий як дядько Ендрю. Гадаю, він приємний чоловік…

– Досить, мамо, – сказав Тім.

– Здається, він приємний, але якийсь безпристрасний, – повела далі місіс Аллертон. – Доволі суворий рот. Про таких, напевно, у газетах пишуть, що вони працюють у Волл-стрит чи на Волл-стрит? Упевнена, він надзвичайно багатий. Наступний – мсьє Еркюль Пуаро, чиї таланти зараз витрачаються намарне.

Тіме, можеш влаштувати якийсь злочин для мсьє Пуаро?

Але її добродушне кепкування, схоже, знову роздратувало сина.

Він нахмурився, і місіс Аллертон швидко продовжила:

– Містер Річетті. Наш друг, італійський археолог. Потім міс Робсон і, нарешті, міс ван Скайлер. Щодо останньої – усе просто. Стара бридка американська дама, яка, очевидно, почувається королевою на борту та, без сумніву, буде неприступною і не говоритиме ні з ким, якщо вони не відповідають найжорсткішим стандартам. Вона просто чудесна, чи не так? Ніби предмет старовини. Дві жінки поряд із нею, мабуть, міс Бауерз і міс Робсон: худенька з пенсне, можливо, її секретарка, а та нещасна молода жінка, якій, очевидно, тут подобається, хоча ставляться до неї як до чорної рабині, – бідна родичка. Робсон – секретарка, а Бауерз – бідна родичка.