Агата Кристи - Пуаро веде слідство

У холі нікого не було. Лікар нетерпляче натиснув кнопку ліфта, і коли той приїхав, гримнув ліфтерові в формі:

– Квартира 11. Граф Фоскатіні. Я так розумію, з ним сталося нещастя?

Ліфтер витріщився на лікаря.

– Уперше чую. Містер Ґрейвз – слуга графа Фоскатіні – з півгодини тому виходив і нічого не сказав.

– То граф зараз сам у квартирі?

– Ні, сер, із ним вечеряють двоє джентльменів.

– Опишіть їх, будь ласка, – вигукнув я.

Ми вже піднімалися в ліфті на третій поверх, де й була квартира 11.

– Я сам їх не бачив, сер, але думаю, що ці джентльмени були італійці.

Він розчинив перед нами металеві двері, і ми ступили в коридор. Квартира 11 була якраз навпроти. Лікар подзвонив. Ніхто не відповів; зсередини не було чути ні звуку. Лікар дзвонив і дзвонив – ми чули теленькання, що розлягалося в квартирі. А проте – жодних ознак життя.

– Щось мені все це не подобається, – пробурмотів лікар і повернувся до ліфтера. – До цих дверей є запасний ключ?

– Є у портьє, він сидить унизу.

– Сходи по нього. І знаєш, виклич-но поліцію.

Пуаро кивнув.

За хвилину ліфтер повернувся. Разом із ним прибіг управитель.

– Джентльмени, можете пояснити мені, що відбувається?

– Звичайно. Я отримав телефонний дзвінок від графа Фоскатіні – той стверджував, що на нього напали, і він помирає. Тому, як ви розумієте, не можна гаяти часу. Можливо, ми вже запізнилися.

Управитель тремтячими руками витяг ключа, і за хвилю ми вже заходили у квартиру.

Одразу за дверима був невеликий квадратний коридор. Двері, що вели праворуч, стояли прочинені. Управитель кивнув на них:

– Це їдальня.

Доктор Гокер пішов перший, а ми одразу за ним. Увійшовши в кімнату, я скрикнув. На круглому столі посеред кімнати стояли залишки вечері, три стільці були відсунуті, наче гості щойно повставали. У кутку, праворуч від каміна, стояв великий письмовий стіл, а за ним сидів чоловік – або радше те, що колись було чоловіком. Права рука досі стискала телефон, а корпус нахилився вперед від жахливого удару в голову ззаду. Чим вдаряли – здогадатися було не складно: важка мармурова статуетка стояла там, де її поспіхом покинули, і підставка була вся закривавлена.

Лікар оглядав тіло заледве хвилину.

– Він мертвий. Мабуть, помер майже миттєво. Дивно, що взагалі до телефона дотягнувся. Краще не чіпаймо його, поки не приїде поліція.

Управитель запропонував обшукати квартиру, що ми й зробили, втім, безрезультатно: навряд чи ми могли знайти вбивць, які спокійнісінько пішли собі геть.

Пуаро не ходив із нами, тож коли ми повернулися в їдальню, я застав його за ретельним огляданням обіднього столу. Підійшов подивитись і я. Поверхня круглого стола з червоного дерева була добре відполірована. У центрі стояла ваза з трояндами, а навколо лежали білі плетені серветки. Був на столі й таріль із фруктами, але три десертні тарілки стояли чисті. У трьох чашках на дні були залишки кави: у двох – чорної, а в одній – із молоком. Усі троє чоловіків пили портвейн – напівпорожня карафа стояла в центрі біля тарілки. Один із трьох палив сигару, інші двоє – цигарки. Портсигар із черепахового панцира і срібла стояв відкритий на столі, в ньому були цигарки й сигари.

Я запам’ятав усі ці деталі. Втім, похвалитися, що мені все одразу стало зрозуміло, не міг, а от Пуаро дивився на стіл так, ніби розгадав усі таємниці. Я запитав, що він бачить.

– Mon ami , – відповів детектив, – ви неправильно все розумієте. Я шукаю те, чого не бачу.

– То що ж ви шукаєте?

– Помилку, бодай найменшу, якої припустився вбивця.

Пуаро зайшов у маленьку кухню й похитав головою.

– Мосьє, – звернувся він до управителя, – поясніть мені, будь ласка, як тут у вас подають їжу.

Управитель відчинив невеликі дверцята на стіні.

– За ними – службовий ліфт, – пояснив він. – Їздить до кухні нагорі, де готують їжу. Замовляти страви треба телефоном, і їх спускають на ліфті по одній. Так само їдуть брудні тарілки – тільки тепер уже нагору. Мешканці не мають клопотів і водночас позбавлені необхідності весь час бувати на людях, харчуючись у ресторанах.

Пуаро кивнув.

– Отже, використаний сьогодні ввечері посуд має тепер бути нагорі. Ви не заперечуєте, якщо я піднімуся на кухню?

– Звичайно, якщо вам це потрібно! Робертс, ліфтер, підніме вас і проведе. Втім, боюся, ви не знайдете там для себе нічого корисного: кухарі миють сотні тарілок, і всі вони лежать на одній купі.

Пуаро наполягав, тож ми таки піднялися й поговорили з чоловіком, який приймав замовлення з квартири 11.