Агата Кристи - Пуаро веде слідство

Пуаро похитав головою.

– Дуже малоймовірно, mon ami . По-перше, він не мав змоги надійно заховати тіло – його вже знайшли б. Окрім того, якщо Келлет не криючись заклав персня, навряд чи він здійснив убивство, щоб його здобути. По-третє, кишенькові злодії рідко перетворюються на вбивць. І по-четверте, якщо він від суботи у в’язниці, то навряд чи можна вважати простим збігом його точний опис Ловена.

Джепп кивнув.

– Не можу з вами не погодитися. Але присяжні в суді не дуже зважатимуть на слова злодюжки. Мені тільки дивно, чому Ловен не придумав ліпшого способу позбутися персня.

Пуаро знизав плечима.

– Ну, якби персня просто знайшли неподалік від дому, ніхто не сумнівався б, що Девенгайм сам його згубив.

– Але як узагалі перстень опинився окремо від власника? – вигукнув я.

– Цьому є одне пояснення, – відповів Джепп. – Ви знали, що просто за озером є невелика хвірточка, а за нею – дорога, що веде на пагорб, за яким стоїть – що б ви думали? – піч для випалювання вапна.

– Пресвяті небеса! – вирвалося в мене. – Ви що, думаєте, що у вапні згоріло тіло, але неушкодженим лишився металевий перстень?

– Саме так.

– Тоді все ясно, – підсумував я. – Жахливий злочин.

Ми з Джеппом одночасно повернулися й поглянули на Пуаро. Він сидів, зсунувши брови і глибоко задумавшись. Я майже відчув, як риплять коліщатка в його голові. Що наш видатний детектив скаже тепер? Нам не довелося довго чекати. Пуаро зітхнув, напруга спала з його обличчя. Він повернувся до Джеппа:

– Ви часом не знаєте, мій друже, містер і місіс Девенгайм спали в одній спальні?

Запитання так сильно контрастувало з усією попередньою розмовою, що ми обоє заніміли, вирячившись на детектива. За хвилю Джепп розреготався.

– Господи, мосьє Пуаро, а я вже чекав, що ви зараз скажете щось розумне… Відповідь на ваше запитання: не знаю.

– Ви не могли б дізнатися? – Пуаро явно дуже цікавив цей момент.

– О, я спробую, якщо це так вас непокоїть.

– Merci, mon ami . Я був би вам дуже вдячний.

Джепп іще трохи повитріщався на Пуаро, але той, здавалося, забув про наше існування. Він сумно похитав головою, пробурмотів: «Бідолаха! Війна стала для нього надто сильним ударом», – і повільно виплив із кімнати.

Поки Пуаро про щось мріяв, я взяв аркуш паперу і почав на ньому писати. За деякий час голос мого друга вивів мене з задуми. Від його замріяності не лишилося й сліду. Навпаки, Пуаро був бадьорий і енергійний.

– Que faites-vous là 87 87 Що ви робите ( фр. ). , mon ami ?

– Записував, що мене найбільше зацікавило в цій справі.

– Нарешті! Ви теж починаєте працювати за методом! – схвально сказав Пуаро.

Я спробував приховати задоволення.

– Прочитати вам свої записи?

– Неодмінно.

Я прокашлявся.

– Перше. Усе свідчить про те, що Ловен пограбував сейф. Друге. Він зачаїв образу на Девенгайма. Третє. Він збрехав, що не виходив із кабінету. Четверте. Якщо вірити історії Біллі Келлета, Ловен теж не без гріха в цій історії.

Я замовк.

– Що скажете? – спитав по хвилі, бо мені здавалося, що я виділив найважливіші факти.

Пуаро з жалем дивився на мене, хитаючи головою.

– Mon pauvre ami! Так і є, Бог обділив вас талантом. Ви ж не звертаєте уваги на найважливіші деталі! До того ж робите хибні висновки.

– Які?

– Розглянемо ваші чотири пункти. Перший: містер Ловен навіть не уявляв, що йому випаде нагода пограбувати сейф. Він прийшов поговорити про справи. Ловен не знав, що Девенгайм піде на пошту і що він опиниться сам у кабінеті.

– Але Ловен міг скористатися нагодою, – сказав я.

– І чим би він відімкнув сейф? Джентльмени з міста не носять у кишені інструменти, якими можна при нагоді зламувати замки. А ножиком такий сейф не відімкнеш, bien entendu !

– Гм. А пункт другий?

– Ви кажете, що Ловен ображався на містера Девенгайма. Такий висновок ви зробили з того, що він раз чи два обійшов його під час торгів на біржі. Але ж від тих угод він мав отримати прибуток. У будь-якому разі, навряд чи хтось буде ненавидіти людину, над якою взяв гору – швидше навпаки, сердитиметься той, хто програв. Тож це радше містер Девенгайм мав зачаїти образу.

– Ну але ж ви не заперечуватимете, що Ловен збрехав, нібито не виходив із кабінету?

– Ні. Але, можливо, він просто злякався. Не забувайте, якраз тоді в озері знайшли одяг. Утім, для Ловена було б краще, якби він весь час говорив правду.

– А четвертий пункт?

– О, тут ви не помилилися. Якщо Келлет каже правду, Ловен точно в цій історії не без гріха. Ось чому мені так цікаво її розплутувати.