Петер Адамс - Позичене обличчя

— Натякне про шибеницю — чудово сказано! — похвалив О'Брайн. — Та коли ви гадаєте, що Джойс, котрий підпалив будинок і залишив Гайлен у вогняному пеклі, вчинив оті вбивства, то ви на хибному шляху. Настав час закликати до порядку осквернителя могил, покласти край його витівкам! — додав він раптом без усякого зв'язку. — Що старий пройдисвіт регулярно цупить квіти з могил, з цим ще можна якось миритися, на його торгівлю черепами я теж дивлюся крізь пальці. Але буквально вчора, я чув, О’Гвінн потягнув зі цвинтаря труп. Це вже занадто! Зрештою, ми всі християни і віримо у вищу справедливість, чи не так?

— Безперечно, — погодився Девітт.

— А тепер скажіть мені, — раптом спитав О'Брайн, — де ви сховали Гайлен?

— Сховав?

— Слухайте, Девітте! — засміявся інспектор. — Ви великий хитрун, але навряд чи вдасться вам одурити такого стріляного зайця, як я. Можу навіть сказати, скільки коштував вам цей спектакль — не більше сімнадцяти фунтів! Але придумано блискуче!

– Ідентичність цих останків з Гайлен буде встановлено.

— Ліззі Брентон була сирота, трохи недоумкувата, але жила вона не на місяці, — сказав О'Брайн з підкресленою серйозністю. — Роздивляючись труп, я дещо знайшов. Для певності загляну ще до зубного лікаря. Ця дівчина була, мабуть, така ж ледача, як я. Зуби… У неї майже не залишилось зубів. І це в дев'ятнадцять років! А Гайлен має чудові зуби! Але скажіть мені, де ви сховали Гайлен?

— У тітки, в Коннемарі.

— Так я й думав, — вигукнув О'Брайн. — Але поговоримо потім. Не треба, щоб Вестрік одразу про все дізнався!

Коли близько одинадцятої Девітт з'явився в бюро, черговий полісмен повідомив йому, що інспектор О'Брайн хотів би поговорити з ним у себе вдома.

Місіс О'Брайн відчинила Девіттові й провела його до вітальні.

О'Брайн був не сам. Біля столу сидів чоловік приблизно його віку, але в сутані.

Обидва товстуни мали кумедний вигляд: ніби за командою, обидва складали руки на животах і крутили пальцями. Впадала також у вічі схожість фізіономій. Маленькі масні очиці гостро поблискували. Побачивши Девітта, вони одразу замовкли.

— Добре, що ви нарешті прийшли, — перервав інспектор коротку мовчанку. — Я вже давно чекаю на вас.

Він одрекомендував Девітта священикові, його превелебності патерові Томасу.

— Радий познайомитися з вами. — Патер простягнув м'яку руку й усміхнувся, хоч було видно, що ніякої радості не відчуває.

Девітт озирнувся. Все дихало затишком: глибокі крісла, килими, багато подушок на канапі, на стінах дешеві олеографії. На одній зображено альтанку із закоханою парою у саду, на іншій — млин біля зарослого ставу. На столі між О'Брайном і патером на аркуші паперу лежала чорна перлина, знайдена Девіттом на дні скрині. Поряд стояла скляна банка, напхана погризеними зеленувато-голубими папірцями.

— Я справді дуже радий, — повторив священик. — Я стільки чув про вас, що мені вже не терпілося побачити вас на власні очі.

Він знову покрутив пальцями і сказав м'яким, але наполегливим тоном:

— Пан інспектор сказав мені, що майже немає сумніву в тому, хто вчинив оті злочини у готелі Скрогга. Я зробив йому одну пропозицію: як духовний пастир, я можу умовити місіс Скрогг, щоб вона, пам'ятаючи про спасіння душі, зізналася добровільно і відверто перед владою могутньої церкви.

— Розумію, — мовив Девітт. — Адже після неї залишаться гроші.

— Нічого ви не зрозуміли, — заперечив священик. — Щодо земних благ церква теж багата і могутня, їй не потрібні кілька талерів старої жінки.

— Тобто десь понад десять тисяч фунтів. Всемогутня церква буде вдячна вам. Чи не так?.. Але з цього нічого не вийде. Не сьогодні завтра ваша грішниця опиниться за гратами і вже не зможе лишити по собі навіть шилінга. На її майно прокуратура накладе арешт і після вироку конфіскує його. Врахуйте це, ваша превелебність.

— Ай-яй-яй, ви сьогодні не в настрої! — О'Брайн спробував звести все на жарт.

З гідним подиву самовладанням священик стримався і сказав:

— На жаль, як і багато інших вельми розумних людей, ви почали з упередженості. Навіть церкву і її святі діяння осуджуєте. Так робить часто і світська влада, а потім усі дивуються, чому дух людський втрачає чистоту. А ці жахливі події в Кілдарі дають поживу всім, хто нападає на церкву. З цим треба покінчити!

Він вихопив з-під сутани газету. То був лондонський «Івнінг пікчерс», бульварний листок. На першій сторінці красувалася майже гола дівчина, напис над нею величезними жовтими літерами сповіщав про гастролі ансамблю французьких дівчат. Внизу повідомлялося про страту гангстера, а праворуч містився репортаж про події в Кілдарі під заголовком «Ірландська трагедія», з фотографіями Енн, Лайн і Гайлен.