Агата Кристі - Гра дзеркал

— Я не зовсім розумію, міс Марпл…

— Так, я знаю, це звучить по-дурному, але якщо ви уявите собі все це як театральну виставу, а сценою в ній буде «Велика Зала в Стоунігейтсі», то що ми матимемо за сценою — тобто я хочу сказати, що в нас буде за лаштунками? Тераса, чи не так, тераса й цілий ряд вікон, що виходять на неї.

А зараз вам легко буде зрозуміти, як був зроблений фокус. Про цей фокус мені нагадав відомий цирковий трюк, що називається «Жінка, розпиляна навпіл».

— Жінка, розпиляна навпіл? — тепер в інспектора Кері зникли останні сумніви, що міс Марпл була психічно хвора.

— Це дивовижний трюк. Ви напевне його бачили — але насправді в тому номері бере участь не одна дівчина, а двоє дівчат. Одна показує лише голову, а друга — ноги. Глядачі думають, там одна людина, а їх насправді дві. І тоді я подумала, що протилежний трюк також можливий. Трюк, у якому бере участь одна людина, а глядачі думають, що їх там двоє.

— Думають, що одна людина — це двоє людей? — перепитав інспектор Кері, втративши будь-яку надію щось зрозуміти.

— Так. Але це тривало недовго. За скільки хвилин ваш констебль пробіг у парку до цього будинку й назад? За дві хвилини сорок п'ять секунд, чи не так? А там знадобилося менше. Не більш як дві хвилини.

— На що знадобилося не більш, як дві хвилини?

— На те, щоб зробити фокус. Фокус, у якому одна людина замінює двох людей. Це було в кабінеті. Ми бачимо лише видиму частину сцени. А за сценою — тераса й ряд вікон. А коли в кабінеті перебувають двоє людей, то дуже легко відчинити там вікно, вибратися назовні, пробігти по терасі (це тупотіння ніг і чув Алекс), застрелити Кристіана Гульбрандсена й повернутися назад, а протягом цього часу друга особа з тих, які були в кабінеті, розмовляє двома голосами, аби переконати нас, що в кабінеті двоє людей. Їх і справді було там двоє протягом усього часу за винятком того короткого періоду тривалістю менш як дві хвилини.

Приголомшений інспектор нарешті здобувся на голос:

— Ви хочете сказати, що це Едгар Лоусон пробіг по терасі й застрелив Гульбрандсена? І що це він намагався отруїти місіс Сероколд?

— Річ у тому інспекторе, що ніхто не намагався отруїти місіс Сероколд. Вас спрямували на хибний слід. Хтось дуже розумно використав той факт, що артрит, на який хворіла місіс Сероколд, має симптоми, дуже схожі на симптоми отруєння миш'яком. Це відомий трюк, коли фокусник примушує вас узяти ту карту, яку він хоче, щоб ви взяли. Зовсім неважко додати миш’як до пляшечки з тоніком — ще легше додати кілька рядків до надрукованого на машинці листа. Але реальною причиною приїзду містера Гульбрандсена була найімовірніша з причин — справа, пов'язана з Фондом Гульбрандсена. Тобто гроші, якщо дивитися в суть. Припустімо, мало місце розкрадання — розкрадання у великих масштабах — ви розумієте, на кого це вказує? Лише на одну особу…

Інспектор Кері хапнув ротом повітря.

— На Льюїса Сероколда? — недовірливо прошепотів він.

— На Льюїса Сероколда… — підтвердила міс Марпл.

Із листа Джіни Хад до її тітки місіс Вен Райдок:

«…як бачиш, дорога тітко Рут, ці події були справжнім кошмаром — а надто їхній кінень. Я вже розповідала тобі про того дивного молодика, Едгара Лоусона. Він завжди був боягузом, і коли інспектор почав допитувати його й загнав у глухий кут, він утратив від страху розум і дременув від нього, як заєць. Вистрибнув із вікна, оббіг навколо дому й звернув на під'їзну алею, але там дорогу йому перетнув полісмен, і тоді він круто звернув убік і побіг до озера. Стрибнув у старого трухлявого човна, який гнив там багато років і відштовхнувся від берега. То був безглуздий учинок, звичайно ж, але, як я тобі вже сказала, він ударився в паніку, як наполоханий заєць. Тоді Льюїс голосно вигукнув: «То гнилий човен!» і теж побіг до озера. Човен пішов на дно, а Едгар опинився у воді. Плавати він не вмів. Льюїс стрибнув у воду й поплив йому на допомогу. Він доплив до нього, але вони обоє заплуталися в очереті. Один із людей інспектора обв'язався мотузкою й теж поліз у воду, але він також потрапив у густі водорості, й вони мусили витягти його на берег. Тітка Мілдред стала по-дурному повторювати: «Вони втопляться, вони втопляться, вони обидва втопляться», а бабуня лише сказала: «Так!». Я навіть не можу тобі описати яким тоном промовила вона це одне слово. Лише «так», але це «так» пройшло крізь мене, немовби гострий меч.

Тобі не здається, що я дурна й мелодраматична? Мабуть, і справді. Aлe те слово прозвучало саме так.