Агата Кристі - Забуте вбивство

— Так, — сказав Джайлз. — І Лілі у своєму листі до доктора згадує про «шикарний автомобіль».

Вони подивились одне на одного.

— Він був там, «на місці злочину», — як сказала б міс Марпл — у ту ніч. О Джайлзе, я, мабуть, не дочекаюся четверга, щоб почути, що скаже Лілі Кімбл.

— А якщо вона злякається і взагалі не приїде?

— О, вона приїде. Джайлзе, якщо цей розкішний автомобіль був там тієї ночі…

— Ти думаєш, він був таким самим жовтим страхіттям?

— Ви милуєтеся моїм лімузином? — приязний голос містера Ефліка примусив їх мало не підскочити. Він нахилився над акуратне підстриженим живоплотом, що був у них за спиною. — Я називаю його Малий Жовтець. Жовтець і нарциси — мої улюблені квіти. Ось ваш шарф, місіс Рід. Він зісковзнув під стіл. До побачення. Було приємно познайомитися з вами.

— Ти думаєш, він чув, як ми назвали його автомобіль жовтим страхіттям? — запитала Ґвенда, коли вони від'їхали.

— О, не думаю. Він здавався дуже приязним, хіба ні? — сказав Джайлз, проте на душі в нього було тривожно.

— Так, але навряд чи це багато означає. Джайлзе, дружина його боїться, я бачила її обличчя.

— Боїться? Такого веселого й приємного чоловіка?

— Мабуть, він зовсім не такий веселий і приємний під своєю зовнішньою оболонкою… Джайлзе, мені не подобається Ефлік… Я все думаю, скільки часу він стояв за нами й слухав, що ми говоримо… А що ми говорили?

— Та нічого особливого.

Але на душі в нього досі було тривожно.

— Нехай мене чорти візьмуть! — вигукнув Джайлз.

Він тільки щойно розірвав конверт листа, котрий надійшов із післяобідньою поштою, і дивився в цілковитій розгубленості на його зміст.

— У чім справа?

— Це лист від експертів із почерку.

Ґвенда нетерпляче запитала:

— То це не вона написала листа, який надійшов із-за кордону?

— Навпаки, Ґвендо. Це вона його написала.

Вони витріщилися одне на одного.

Ґвенда недовірливо запитала:

— Отже, ті листи не були фальшивками? Вони були справжніми? Отже, Гелена покинула дім у ту ніч? Отже, вона написала братові з-за кордону? Виходить, її не було задушено?

Джайлз повільно сказав:

— Схоже, що так. Але такий варіант подій геть збиває мене з пантелику. Я цього не розумію. Адже все інше свідчить про протилежне.

— Може, експерти помилилися?

— Я думаю, вони могли й помилитися. Але, схоже, вони не сумніваються у своїх висновках. Ґвендо, я справді не розумію в цьому анічогісінько. Невже ми виставили себе такими грандіозними йолопами?

— І все почалося з моєї дурної поведінки в театрі! Джайлзе, негайно їдьмо до міс Марпл. Ми ще маємо досить часу до нашої зустрічі в доктора Кеннеді о пів на п'яту.

Проте міс Марпл відреагувала на їхнє повідомлення зовсім не так, як вони сподівалися. Вона сказала, що все складається так, як і можна було передбачити.

— Але ж, люба міс Марпл, — здивувалася Ґвенда, — що ви хочете цим сказати?

— Я хочу сказати, моя люба, що хтось виявився менш розумним, аніж можна було сподіватися.

— Але як — і чому?

— Він дав маху, — сказала міс Марпл, задоволено киваючи головою.

— Але як?

— Хіба ви не бачите, містере Рід, наскільки це звужує сферу нашого пошуку?

— З огляду на той факт, що Гелена справді написала листи, — ви досі вважаєте, що її було вбито?

— Я вважаю, для когось було вкрай важливо, щоб листи справді виявилися написаними почерком Гелени.

— Розумію… Принаймні, мені здається, я розумію. Тобто існували обставини, за яких Гелена мусила написати ці конкретні листи… Така гіпотеза справді звужує пошук. Але що то були за обставини?

— О, містере Рід, облиште. Ви просто не хочете думати. Адже все так просто.

Джайлз здавався роздратованим і розгубленим.

— Для мене це зовсім не очевидно, запевняю вас.

— Ви лиш поміркуйте трохи…

— Їдьмо, Джайлзе. — сказала Ґвенда. — Ми запізнимося.

Коли вони поїхали, міс Марпл заусміхалася сама до себе.

— Ця старенька іноді мене дратує, — сказав Джайлз. — Я не знаю, що, у біса, тепер вариться в її голові.

Вони приїхали до доктора Кеннеді вчасно.

Сам доктор відчинив їм двері.

— Я відпустив свою економку до вечора, — сказав він. — Думаю, так буде краще.

Він провів їх до вітальні де вже стояла чайна таця з філіжанками та блюдцями, лежали бутерброди й тістечка.

— Філіжанка чаю — це добрий початок, ви зі мною згодні? — досить невпевнено запитав він Ґвенду. — Це допоможе місіс Кімбл розслабитися й усе таке.