Агата Кристі - Забуте вбивство

— Леле, ви мене налякали, — сказала вона. — Я не сподівалася зустріти вас тут.

— Я зробив тобі сюрприз, так? Я маю ще один сюрприз для тебе.

Між деревами не було нікого. Ніхто не міг почути ані крику, ані звуків боротьби. А втім, крик так і не пролунав, а боротьба незабаром закінчилася.

Стривожена горличка злетіла на лісом…

— Що трапилося з тією жінкою? — роздратовано запитав доктор Кеннеді.

Стрілки годинника показували за десять хвилин п'яту.

— Може, вона заблукала, ідучи від станції?

— Я детально описав їй дорогу. Та в будь-якому разі заблукати там неможливо. Звернути ліворуч, коли вона вийде зі станції, а потім — на першу дорогу праворуч. Як я вже сказав, іти там лише кілька хвилин.

— Може, вона передумала, — сказав Джайлз.

— Схоже на те.

— Або не встигла на потяг, — припустила Ґвенда.

Кеннеді повільно сказав:

— Ні, більш імовірно, що вона вирішила взагалі не приїжджати. Можливо, чоловік її зупинив. Поведінку наших селян передбачити неможливо.

Він ходив туди-сюди по кімнаті. Потім підійшов до телефону й назвав якийсь номер.

— Алло? Це станція? Говорить доктор Кеннеді. Я чекав на одну людину на четверту годину тридцять п'ять хвилин. Жінку середнього віку із села. Ніхто у вас не запитував, як пройти до мене? О, що ви кажете?

Інші були достатньо близько, щоб почути голос носія станції Вудлі-Болтон.

— Я не думаю, щоб хтось приїздив до вас, докторе. О четвертій тридцять п'ять із чужих ніхто не приїхав. 3 потяга зійшли тільки містер Нерекотс із Медоуза, Джонні Лоз та дочка старого Бенсона. Інших пасажирів не було.

— Отже, вона передумала, — сказав доктор Кеннеді. — У такому разі дозвольте запросити до чаю вас. Чайник уже на вогні. Зараз я принесу.

Він повернувся з уже завареним чаєм, і вони посідали за стіл.

— Це лише тимчасова затримка, — весело сказав він. — Ми маємо її адресу й можемо самі поїхати до неї, якщо захочемо.

Задзвонив телефон, і доктор підвівся щоб відповісти.

— Доктор Кеннеді?

— Так.

— Це інспектор Ласт, лонґфордський відділок поліції. Ви чекали на жінку на ім'я Лілі Кімбл — місіс Лілі Кімбл — сьогодні пополудні?

— Чекав. А що сталося? Нещасливий випадок?

— Я не назвав би це нещасливим випадком. Вона мертва. Ми знайшли на її тілі листа від вас. Тому я вам і телефоную. Чи зможете ви приїхати до лонґфордського відділка якомога швидше?

— Уже їду.

— Що ж, спробуймо прояснити бодай дещо, — сказав інспектор Ласт.

Він ковзнув поглядом від Кеннеді до Джайлза та Ґвенди, які приїхали з доктором. Ґвенда була уже бліда, а руки їй були судомно зціплені.

— Ви чекали на цю жінку поїздом, який відходить від Дилмаута о четвертій годині п'ять хвилин? І прибуває у Вудлі-Болтон о четвертій тридцять п'ять?

Доктор Кеннеді кивну в головою.

Інспектор Ласт подивився на листа, якого він знайшов на мертвому тілі жінки. Там усе було абсолютно ясно.

Шановна міс Кімбл

(написав доктор Кеннеді)

Я буду радий, якщо зможу дати вам справді корисну пораду. І ви побачите зі зворотної адреси на цьому листі, що я вже не живу в Дилмауті. Якщо ви сядете на поїзд, який відходить від станції Кумбелей о 3.30, зробите пересадку на вузловій станції Дилмаут і поїздом, який іде до Лонсбері-Бей, доїдете до станції Вудлі-Болтон, то звідти до мого будинку йти лише кілька хвилин. Ідіть ліворуч, коли вийдете зі станції, потім звертайте на першу дорогу праворуч. Мій будинок побачите в кінці дороги, праворуч. Моє ім'я написане на брамі.

Щиро ваш

Джеймс Кеннеді.

— Ви не пропонували їй приїхати більш раннім потягом?

— Більш раннім потягом? — здивовано перепитав доктор Кеннеді.

— Бо саме так вона зробила. Вона покинула Кумбелей не о пів на четверту, а о пів на другу, сіла на поїзд, що відходить від вузлової станції Дилмаут о другій годині п'ять хвилин і вийшла не на станції Вудлі-Болтон, а на Метчінґз-Голт, станції попередній.

— Цьому важко повірити!

— Вона хотіла проконсультуватися з вами як із лікарем, докторе?

— Ні. Я покинув практикувати кілька років тому.

— Я так і думав. Ви добре її знали?

Кеннеді похитав головою.

— Я не бачив її вже років двадцять.

— Але ви… щойно її впізнали?

Ґвенда затремтіла, але доктор міг дивитися на трупи цілком спокійно, тому він замислено відповів:

— За таких обставин мені важко зрозуміти, впізнав я її чи ні. Її було задушено, так?

— Так, її було задушено. Тіло знайшли в гаю, неподалік від стежки, яка веде від Метчінґз-Голта до Вудлі-Кемпа. Його знайшов перехожий, який ішов із Кемпа, приблизно за десять хвилин до четвертої. Наш поліційний лікар вважає, що смерть настала між другою годиною п'ятнадцять хвилин і третьою годиною. Очевидно, її було вбито відразу по тому, як вона покинула станцію. Жоден інший пасажир не вийшов на Метчінґз-Голті. Тільки вона.