Андрій Кокотюха - Втікач із Бригідок

– Адвокатові пропонується прийняти факт скоєння клієнтом злочину, в якому його звинувачують. Знаючи це, не визнавати підзахисного винним, шукаючи аргументи й докази. Ви особисто маєте чим довести невинуватість Ладного? – відповіді не чекав, відмахнувся: – Навряд. Хіба ви знаєте більше, ніж кажете. Коли так, маєте в рукавах козирі, які не квапитеся мені показувати. Так чи ні?

Гірняк демонстративно й дещо блазнювато розвів руки, зігнув їх у ліктях, опустив униз, потрусив.

– Нічого не випало, – підіграв Клим. – Хоча ви все одно можете мені брехати.

– Мені важко працювати, коли нема довіри.

– Так ми ще не працюємо, – парирував Кошовий. – Мені важливо зрозуміти, на що ви розраховуєте. Я сам маю придумати версії? Сам повинен звинуватити поляків у навмисному вбивстві українського інженера з метою виваляти багном січовика, а заразом – увесь наш стрілецький легіон? Чи побачити тут російську руку, яка тягнеться до подібної мети? Чи вони діють спільно, аби послабити український політичний та суспільний рух? А раптом могла бути інша, приземлена причина? Скажімо, кохану Ладного приревнував до убитого інженера хтось третій? Зробимо з Оксани… як її… Антонів femme fatale ?

Тепер Гірняк підніс руки догори.

– Тут я вам не порадник. Зрештою, мій візит неофіційний. Прийшов до вас як приватна особа і патріот, котрому небайдужа наша спільна справа.

– Ми не працюємо разом.

– Але рухаємося в одному напрямку. Ваша громадська активність, пане Кошовий, викликає лише повагу. Мене саме вона спонукала постукати нині у ваші двері. Хоча діячів нині чимало. Проте є одна обставина, й вона переважила.

– Тобто?

– Заручники. Ви доклалися до того, аби встановити постійний зв’язок із тими українцями, котрих росіяни вивезли за межі Галичини й Буковини, тримаючи під наглядом у Києві, Харкові, навіть Петрограді. Займаєтесь полоненими, підтримуючи тих, хто служив у царській армії, та має наше походження. Мені це все близько й до болю знайоме.

– Чому – до болю?

Гірняк зітхнув:

– Я біженець, аби знали. Втікач, із Чернівців. Був серед заручників у готелі «Чорний орел», знаєте щось про це?

– Звісно, доходили чутки.

– Але й після того лишався в місті, вважаючи своїм обов’язком підтримувати тих, хто потрапив під репресії окупантів. Знаю, ви теж протрималися. Та Львову пощастило, що сюди не повернулися росіяни. Чернівцям пороблено, [15] Йдеться про другу російську окупацію Чернівців, яка почалася 27 листопада 1915 року, через п’ять тижнів після того, як австрійська армія змусила російську відступити з міста 20 жовтня. Перед тим царські війська ввійшли в Чернівці 23 серпня 1914 року. 17 лютого 1916 року місто знову перейшло до австрійської сторони. Але у червні російська армія втретє за час війни заволоділа Чернівцями. і коли вони прийшли вдруге, я знову став заручником, тепер уже з власної волі. Як виявилось, даремно, – він прокашлявся, допив уже зовсім вистиглу каву. – Ось ви тут дорікнули мені надмірним радикалізмом. А ця моя позиція, яку я не боявся озвучувати навіть тоді, коли в Чернівцях панував губернатор Євреїнов, справді давала багатьом віру: вони не самі. Треба триматися й боротися. Звісно, коли росіяни забралися з Чернівців уперше, ми раділи й не припускали, що вони повернуться за кілька місяців. Ось коли мені все згадали. Тож мій хід із переданням себе в заручники-добровольці не вдався. Мене, як більшість бранців, не випустили, закрили до в’язниці. У січні відправили до Росії. По дорозі вдалося втекти. Така історія.

Поки гість говорив, Кошовий зловив себе на думці: враження від нього міняється. Не те щоб Роман Гірняк раптом став йому симпатичним. Клим почав вірити в його наміри. Тим часом той завершив:

– Мешкаю тут, у Львові, з зими. Повертатися назад до Чернівців не збираюся поки, бо фронт знову поруч і, боюся, місту знову не пощастить. Завів добрих знайомих, та не до всякого з таким прийду. А вас я чомусь відчув . Людина, котра опікується заручниками й полоненими, зрозуміє й мене. То хіба не домовимося?

– Люди мають домовлятися. Хотілося б тепер знати, про що.

– Захист Захара Ладного. Вас підтримають люди, пане Кошовий. Ви повинні витягнути його з Бригідок і спробувати реабілітувати в очах громадськості. Є проблема: Ладний убив Косацького. Витягнути героя війни, знаючи це – вчинок адвоката. Під час війни не побоюся прирівняти його до подвигу.

– Бійтеся гучних слів, пане Гірняк.

– Так слово – моя зброя. Чим гучніше звучить, тим краще.