Андрій Кокотюха - Втікач із Бригідок

– Куди скромніше! Живе у комірчині! Свого дому не має! Отримує злиденну пенсію…

– … яку пропиває в дешевих барах! – підхопив Кошовий. – Ще й вимагає пригощати його, бо він застрелив дев’ятнадцять російських вояків! По чарці за кожного! Ви про це нічого не написали, пане Гірняк. До речі, Ладного арештували за вбивство. Скількох додав до свого списку?

– Одного.

– Російського солдата чи офіцера?

– Інженера Олеся Косацького. Постріл у голову.

– Тобто свого ?

– Більше скажу – свого друга. В кімнаті Ладного, в притулку на Скарги, поліція знайшла якусь записку. Ніби той написав зізнання перед убивством.

Магда мовчки крутила головою, ковзаючи поглядом по чоловіках, Клим помітив це і коротко пояснив:

– Говоримо про стрільця з українського легіону. Він був найвлучнішим у своїй бригаді. Спеціально не вчився, взагалі не збирався бути військовим, вивчав, здається, хімію. Минулого року батальйон прийняв бій, довелося відступати, і цей Ладний лишився прикривати відхід. Зайняв позицію в окопі й почав відстрілювати російських солдатів одного за одним. Потім уже газетярі, колеги пана Гірняка, придумали: в стрільця, мовляв, дар проявився.

– Звідки ви знаєте! Може, справді проявився! – огризнувся той. – Людські можливості безмежні, панове.

– Війна потребує перемог і див, – мовив Кошовий. – З визначеннями не сперечаюсь. Бо Захар Ладний герой, ніде правди діти. Як примудрився отак стріляти й рахувати, не знаю. Відомо інше, і це я читав і чув від офіційних осіб, у тому числі військових: Ладний сам-один на короткий час стримав наступ на тій невеличкій ділянці. Це дозволило січовим стрільцям швидко перегрупуватися, підтягнувся підрозділ з іншого флангу, батальйон пішов у контрнаступ, атаку було відбито. Окоп, у якому ховався Ладний, закидали гранатами. Побратими думали – все. Коли оклигав, контузія, поранений, та вижив. Чув, британці називають таких снайперами.

– І створюють цілі підрозділи з влучних стрільців! Навіть навчають! – підхопив Гірняк. – А тут героїв списують на смітник!

– Наскільки мені відомо, притулок – не смітник. Там пристойні умови. Повертатися до життя, ставати корисним чи деградувати – особистий вибір кожного.

– Умов не створено! Я кричу й пишу про це!

– Тепер герою війни створять усі умови в тюрмі, – відрізав Клим. – Дозвольте пояснити, для чого ви пришли до мене, пане Гірняк.

– Я ж…

Тепер виставив правицю Кошовий, переклавши попільницю в ліву руку. Сивий цигарковий дим зсередини міг нагадати людині з фантазією щойно використану зброю.

– Чекайте. Ви щойно сказали про якусь записку, де є нібито зізнання. Отже, ви її не бачили й зізнань не читали. З кримінальною поліцією навряд чи дружите. Та де! Зовсім не дружите! Звідки знаєте про записку? Цього факту ніколи б не повідомили в газетах, принаймні – в першій публікації. Значить, у вас інші джерела.

– Звісно. Підтримую контакти зі стрільцями, котрі мешкають у притулку. Поліція вчора пізно нагрянула з обшуком, збурили ветеранів. Серед них же вибрали пойнятих. Записку знайшли в їхній присутності…

– …і зачитали вголос! – знову перервав його Кошовий. – Не робіть із мене дурня, пане Гірняк! Або ви знаєте зміст записки, або – ні. Але якщо не знаєте й припускаєте, ці припущення повинні мати підставу.

Магда підтримала Клима кивком.

– Навіть я не знала таких деталей. Принаймні, дізнавалася не відразу. А я, прошу зазначити, кілька років прожила з начальником кримінальної поліції. Та й потім у криміналі від мене не тримали таємниць, даючи потрібну інформацію.

– Я знаю, хто ви, пані Богданович, – зітхнув Гірняк. – І визнаю правоту пана Кошового. Проте ви мене постійно перебиваєте. Можливо, маєте до моєї скромної персони якусь антипатію. Чи просто незадоволені ранньою несподіваною появою. Та повірте, я не прийшов переконувати вас, пане Кошовий, у цілковитій невинуватості стрільця Ладного, – тут у його очах блимнув вогник лукавства. – Ви ж це хотіли сказати, пане адвокате? Цим збиралися пояснити мій несподіваний прихід? Бачте, я теж умію рахувати ходи й робити прогнози.

– Ми не граємося, – відрубав Клим. – Так, ви прийшли до мене, аби вмовити витягнути Ладного з тюрми. Де він, до речі? В Бригідках?

– Так.

– І знову – про ваші «якусь» та «нібито». Мені невідомо, що й де ви дізналися. Швидше за все, вже почали діяти превентивно й підводити до висновку: все надумане, звинувачення висмоктані з пальця, влада черговий раз хоче посадити за ґрати героя. Адже влада боїться героїв війни, тим більше – таких, як Захар Ладний. Пасіонарій, влучний стрілець, якому нема чого втрачати і який буде вимагати брати до уваги кожне своє слово. Через те його апріорі закрили несправедливо, шукаючи цапа-відбувайла. Заступитися за нього нема кому. Спосіб життя підходящий – вояк на маргінесах, чоловік із ураженою психікою, не знаходить собі місця. Докази сфабриковані, тож…