Умберто Еко - Маятник Фуко

Я не насмілився втрутитися, лишень, здається, прискорив удари своєї металевої палички, щоб тілесно поєднатися зі своєю коханою, чи то пак з підземним духом, якого вона уособлювала.

Нею заопікувалися cambonos , дали їй одягти ритуальні шати, підтримали її, коли вона закінчувала свій транс, короткий, але шалений. Коли вона вже була вся мокра від поту і задихалася, вони повели її сісти. Вона відмовилася прийняти тих, хто прибіг випрошувати пророцтва, і залилася слізьми.

Gira наближалася до кінця, я покинув поміст і підбіг до неї; коло неї вже був Альє, легенько потираючи їй скроні.

«Який сором», говорила Ампаро, «я ж у це не вірю, я не хотіла, як це я могла?»

«Трапляється, трапляється», солодко примовляв Альє.

«Але тоді спасіння немає», плакала Ампаро, «я все ще рабиня. Іди геть», сказала вона мені люто, «я бідна, брудна негритянка, дай-те мені господаря, я на це заслуговую!»

«Таке траплялось навіть із білявими ахейцями», потішав її Альє. «Така вже людська природа…»

Ампаро попросила, щоб її відвели до туалету. Обряд завершувався. Посередині зали німкеня на самоті продовжувала свій танок, прослідкувавши заздрісним поглядом за всім, що сталося з Ампаро. Однак рухалася вона вже хоч і затято, але з неохотою.

Ампаро повернулася хвилин через десять, коли ми вже прощалися з pai-de-santo , який тішився з блискучого успіху нашого першого контакту зі світом померлих.

Альє вів машину мовчки, була вже пізня ніч. Коли він зупинився під нашим будинком і хотів було попрощатися з нами, Ампаро сказала, що вона воліла б піднятися сходами сама. «Чому б тобі трохи не прогулятися», сказала вона мені, «повертайся, коли я вже засну. Я візьму пігулку на сон. Пробачте мені. Я ж казала, я, мабуть, з’їла щось недобре. І всі ці дівчата теж з’їли і випили щось недобре. Ненавиджу свою країну. Добраніч».

Альє зрозумів моє незручне становище і запропонував піти посидіти до одного бару в Копакабані [107] Копакабана — узбережний район Ріо-де-Жанейро. , що був відчинений усю ніч.

Я мовчав. Альє почекав, коли я пригублю свою батіду, тоді перервав прикру мовчанку.

«Раса, чи культура, якщо хочете, становлять частину нашого несвідомого. А інша частина несвідомого замешкана архетипами, однаковими для всіх людей і всіх століть. Цього вечора клімат, середовище якоюсь мірою послабило чуйність нас усіх, ви відчули це на собі. Ампаро виявила, що орішас , яких вона нібито знищила у своєму серці, все ще живуть у її животі. Не думайте, що я вважаю це позитивним фактом. Ви чули, що я з повагою відгукуюсь про надприродні енергії, які вібрують навколо нас у цій країні. Але не думайте, що я з особливою симпатією ставлюся до практик одержимості духами. Бути втаємниченим і бути містиком — не одне і те ж. Утаємниченість, інтуїтивне розуміння таїн, яких розум не може пояснити, це бездонний процес, повільне перетворення духу й тіла, яке може привести до набуття вищих здібностей, і навіть до здобуття безсмертя, але це річ дуже інтимна, таємна. Вона не проявляється назовні, вона соромиться чужого погляду, їй властива насамперед прозорість і відірваність. Тому володарі світу — це втаємничені, але вони не захоплюються містикою. Для них містик — то раб, місце об’явлення божественного, через нього можна прогледіти симптоми таємниці. Втаємничений заохочує містика, використовує його так, як ви використовуєте телефон, щоб установлювати контакти на віддалі, як хімік використовує лакмусовий папірець, щоб дізнатися про дію певної речовини. Містик приносить користь, бо він на виду, він виставляє себе напоказ. А втаємничені знаються лише між собою. Втаємничений контролює сили, яким містик лише підкоряється. У цьому розумінні між одержимістю cavalos та екстазою святої Терези Авільської або святого Йоана від Хреста різниці немає. Містика — це деградована форма контакту з божественним. Утаємниченість є плодом довгої аскези розуму і серця. Містика — явище демократичне, якщо не демагогічне, а втаємниченість — аристократичне».

«Явище розумове, а не тілесне?»

«У певному сенсі так. Ваша Ампаро прискіпливо наглядала за своїм розумом і не слідкувала за своїм тілом. Недовірки слабші, ніж ми».

Було дуже пізно. Альє повідомив мене, що виїжджає з Бразилії і залишив мені свою міланську адресу.

Коли я повернувся додому, Ампаро вже спала. Я мовчки простягнувся біля неї у темряві й цілу ніч не склепив ока. Мені здавалося, що поруч зі мною лежить якась зовсім невідома істота.