Умберто Еко - Маятник Фуко

«Однак, з цієї точки зору…»

«Саме поняття ‘точка зору’ й становить суть помилки. Точки були вигадані наукою після Парменіда, щоб простежити, звідки й куди рухаються тіла. А насправді нічого не рухається, й існує одна-єдина точка, точка, що породжує в одну-єдину мить усі інші точки. Наївність окультистів XIX століття, як і окультистів сучасних, полягає в тому, що вони намагаються показати істинність істини за допомогою методів наукового обману. Розумувати належить не відповідно до логіки свого часу, а відповідно до логіки Традиції. Усі часи символізують один одного, а отже, невидимий Храм Рози та Хреста існує й існував у всі часи, незалежно від течії історії, вашої історії. Час остаточного одкровення — це не той час, який вимірюється годинниками. Його узи в'яжуться у часі ‘тонкої історії’, де ‘раніше’ і ‘пізніше’ в розумінні науки не мають великого значення».

«Словом, усі ті, хто твердить про вічність Рози і Хреста…»

«Блазні від науки, адже вони намагаються довести те, що треба просто знати без жодних доводів. Гадаєте, ті вірні, яких ми побачимо завтра увечері, вміють або можуть довести все те, що сказав Кардек? Вони знають, бо мають добру волю до знання. Якби ми всі зберегли цю чутливість до таємниць, ми були б просто-таки засліплені одкровеннями. Нема потреби хотіти, достатньо просто мати добру волю».

«Але, в остаточному підсумку, пробачте за банальність, Роза і Хрест існує чи ні?»

«Що значить існувати?»

«А як ви гадаєте?»

«Велике Біле Братство — називайте їх Розою і Хрестом, чи духовними лицарями, — чиїм випадковим утіленням були тамплієри, це когорта мудреців, дуже мізерної кількості вибраних, яка мандрує історією людства, щоб зберегти у ньому ядро вічної мудрості. Історія розгортається не випадково. Вона є ділом рук Володарів Світу, від ока яких ніщо не може сховатися. Звичайно, Володарі Світу захищають себе за допомогою таємності. А отже, щоразу, як з’являється хтось, хто називає себе Володарем, чи розенкройцером, чи тамплієром, він бреше. Справжніх Володарів слід шукати деінде».

«То значить, ця історія триватиме безконечно?»

«Так воно й є. У цьому й полягає хитрість Володарів».

«Але чого саме вони хочуть навчити людей?»

«Що таємниця існує. Інакше навіщо жити, якщо все є тим, чим здається?»

«А чим є ця таємниця?»

«Тим, чого не вміли сказати об’явлені релігії. Таємниця лежить поза ними».

Надійшов обіцяний вечір. Як і в Салвадорі, Альє заїхав за нами. Шатро, де мало відбуватися дійство, або жіра , було в районі центру, якщо можна говорити про центр міста, яке своїми язиками, розпростертими посеред пагорбів, норовить лизнути море, а тому з висоти, у вечірньому освітленні, скидається на гриву, поцятковану темними плямами лисини.

«Пам’ятайте, цього вечора це буде умбанда. Вселятися будуть не орішас , а еґунс , себто духи померлих. Вселятися буде також Ешу, африканський Гермес, якого ви бачили у Байї, та його подруга, Помба Жіра. Ешу — це божество племені йоруба, демон, схильний до злих жартів, та й в міфології американських індіянців теж був бог-жартівник».

«А ці померлі, хто вони?»

« Pretos velhos та caboclos. Pretos velhos — то старі африканські мудреці, які керували своїм народом у часи депортації, як Рей Конґу або Пай Аґостінью… Вони — спогад про одну з м’якших фаз рабства, коли негр був уже не твариною, а другом родини, дядьком, дідусем. A caboclos — то індіянські духи, незаймані сили, чистота первісної природи. В умбанді африканські орішас залишаються на тлі, майже зовсім зливаючися з католицькими святими, а діють лише ці істоти. Саме вони викликають транс: медіум, cavalo , на певній стадії свого танку помічає, що в нього проникла вища істота, і втрачає самоусвідомлення. Він танцює, аж поки божественна істота не покидає його, і тоді в нього одразу поліпшується самопочуття, він стає прозорим і очищеним».

«Щастить же їм», промовила Ампаро.

«Авжеж, щастить», сказав Альє. «Вони входять у контакт із матір’ю-землею. Цих вірних позбавили коренів, кинули у жаский котел великого міста і, як говорив Шпенґлер, меркантильний Захід у момент кризи знову звертається до світу землі».