Умберто Еко - Маятник Фуко

Ми прибули на місце. Зовні шатро було схоже на звичайну будівлю: тут теж входилося з дворика, скромнішого, ніж у Байї, а перед дверима barracão , щось на зразок комори, ми побачили статуетку Ешу, оточену умилостивлювальними офірами.

Коли ми увійшли, Ампаро відтягнула мене вбік: «Я вже все зрозуміла. Ти не чув? Той тапір на лекції говорив про арійську епоху, а цей торочить про присмерк Заходу, Blut und Boden , кров і земля, це ж чистої води нацизм».

«Все не так просто, пташко, ми на іншому континенті».

«Дякую за інформацію. Велике Біле Братство! Воно привело вас до того, що ви з’їдаєте свого власного Бога».

«Це в католиків, люба, а тут зовсім інша річ».

«Все те саме, хіба ти не чув? Піфагор, Данте, Діва Марія й масони. Що завгодно, аби тільки нас обдурити. Не займайтеся коханням, а займайтеся умбандою».

«Отже, найбільш синкретизованою є ти. Гайда, ходімо подивимось. Це теж культура».

«Культура є лише одна: повісити останнього попа на кишці останнього розенкройцера».

Альє дав нам знак увійти. Якщо зовні приміщення виглядало скромно, то всередині на нас чекав цілий спалах шалених барв. То була чотирикутна зала, з місцем, зарезервованим спеціально для танків cavalos , у глибині стояв вівтар, захищений решіткою, на тлі якої височів поміст із барабанами, atabaques . Місце, де мав відбуватися обряд, було все ще порожнє, але поцейбіч решітки уже снувала строката юрба — вірні, цікаві, білі й чорні впереміш, між ними виділялися медіуми зі своїми помічниками, cambonos , зодягнені в біле, дехто босоніж, інші — в тенісівках. Мене відразу вразив вівтар: pretos velhos, caboclos у барвистому пір’ї, святі, які, якби не їх пантагрюелівські розміри, виглядали б наче шматки марципану, святий Юрій в іскристих латах та яскравочервоній мантії, святі Кузьма та Дем’ян, пронизана мечами Пречиста Діва і зухвало гіперреалістичний Христос з розведеними руками, як відкупитель з Корковадо, але в кольорах. Бракувало лише орішас , але їхня присутність відчувалася в обличчях усіх згромаджених, у солодкавих пахощах тростини та варених страв, у чаді різних випарів, викликаних спекою та хвилюванням, що передує настанню дійства.

Наперед вийшов pai-de-santo , вмостився коло вівтаря і почав приймати вірних та гостей, обкурюючи їх густими хмарами диму зі своєї сигари, благословляючи їх і пропонуючи горнятко спиртного, ніби у прискореному євхаристійному обряді. Я став навколішки разом зі своїми супутниками і випив теж; побачивши, як якийсь cambono наливає з пляшки, я зрозумів, що це дюбонне, але постарався смакувати його так, ніби це був еліксир довголіття. На помості глухими ударами вже заводилися atabaques , а тимчасом втаємничені затягали умилостивлювальну пісню, звернену до Ешу та Помба Жіри: Seu Tranca Ruas é Mojuba! É Mojuba, é Mojuba! Sete Encruzilhadas é Mojuba! É Mojuba, é Mojuba! Seu Marabs é Mojuba! Seu Tiriri, é Mojuba! Exu Veludoy é Mojuba! A Pomba Gira é Mojuba!

Розпочалися обкурювання, що їх pai-de-santo робив своїм кадилом, у густому чаді індіянських пахощів, зі спеціальними молитвами до Oxal á та Nossa Senhora [104] Nossa Senhora — порт.: Наша Владичиця. .

Atabaques прискорювали ритм, a cavalos вторглися на майданчик перед вівтарем, починаючи віддаватись чарові pontos . Більшість присутніх становило жіноцтво, і Ампаро з іронією натякнула на слабкість своєї статі («ми вразливіші, чи не так?»).

Серед жінок було декілька європейок. Альє показав нам одну білявку, психолога з Німеччини, яка роками брала участь у ритуалах. Вона пробувала усе, але марно, адже треба бути вибраним і мати відповідні нахили: увійти в транс їй не вдавалося. Вона танцювала з утупленими у порожнечу очима, atabaques не давали нервам спочинку, їдкий чад вторгався у залу і приголомшував учасників та глядачів, викликаючи нудоту, гадаю, у всіх, а в мене напевно. Зі мною це бувало й в « escolas de samba » в Ріо, мені була відома містична сила музики та шуму, саме вона оволодіває нашими любителями гарячки суботнього вечора у дискотеках. Німкеня танцювала з вителющеними очима, кожним рухом свого істеричного тіла вона просила забуття. Потроху інші доньки святого впадали в екстазу, закидаючи голову назад, трусилися, пливучи в морі безпам'ятства, а вона залишалася напруженою, майже плачучи у глибокому хвилюванні — як хтось, хто розпачливо намагається досягти оргазму, метушиться, задихається, але не в змозі знайти заспокоєння. Вона намагалася втратити контроль над собою, але він знов і знов повертався до неї — бідолашна тевтонка, хвора на добре темперований клавір.