Минув полудень, увечері в Консерваторії повинно щось відбутися. Що мені було робити? Я повернув на вулицю Сен-Жак, час від часу оглядаючись позад себе. У певну мить мені здалося, що слідом за мною йде якийсь араб. Але чому я думав, що то араб? Характерною прикметою арабів є те, що вони не схожі на арабів, принаймні в Парижі, у Стокгольмі все по-іншому
Проходячи повз якийсь готель, я ввійшов і попросив покій. Піднімаючись із ключем дерев’яними сходами, які на першому поверсі мали майданчик з поручнями, звідки було видно рецепцію, я побачив, як туди ввійшов той гіпотетичний араб. Відтак у коридорі я помітив інших людей, які теж скидалися на арабів. Ясна річ, у цьому районі були лише невеличкі готелі для арабів. Чого я сподівався?
Я увійшов до кімнати. Вона була досить пристойна, був навіть телефон, шкода, що я не знав, кому зателефонувати.
І там я неспокійно задрімав аж до третьої години. Тоді вмив обличчя і вирушив у бік Консерваторію. Мені не зоставалося нічого іншого, як увійти до музею, залишитися там після зачинення і чекати півночі.
Так я й зробив. І за кілька годин до півночі я стримів у перископі, очікуючи чогось.
Нецах у деяких інтерпретаціях є сфірою Витривалості, Витримки, постійної Терплячості. І справді, нас чекала Випроба. А в інших інтерпретаціях Нецах — це Перемога. Чия перемога? Можливо, в цій історії поразок — поразки дияволістів, над якими поглузував Бельбо, поразки Бельбо, над яким поглузували дияволісти, поразки Діоталлеві, над яким поглузували його клітини — єдиним переможцем поки що був я. Я сидів у засідці в перископі, я знав про інших, а вони про мене не знали. Перша частина мого задуму відбулася згідно з планами.
А друга? Чи відбудеться вона згідно з моїми планами, а чи згідно з Планом, який уже мені не належав?
У Храмі Рози і Хреста ми маємо для наших Церемоній та Обрядів дві довгі, гарні Галереї. В одній з них ми розміщуємо моделі та зразки всіх найрідкісніших і найдосконаліших винаходів, в іншій — Статуї основних Винахідників.
(John Heydon, The English Physitians Guide: Or A Holy Guide, London, Ferris, 1662, The Preface)
Я перебував у перископі вже дуже довго. Була, мабуть, уже десята година, або пів на одинадцяту. Якщо має щось відбутися, воно мало б відбутися у наві, перед Маятником. Отже, я мусив приготуватися зійти вниз, щоб знайти схованку і спостережний пункт. Якщо я прийду надто пізно, коли Вони вже увійдуть (звідки?), мене помітять.
Зійти вниз. Розім’ятися… Вже кілька годин я не бажав нічого іншого, але тепер, коли я міг це зробити, я почував себе паралізованим. Мені доведеться перетнути зали у темряві, при конечній потребі використовуючи ліхтарик. Тьмяне нічне світло просочувалося з вікон, і якщо я уявляв собі, що в місячному сяйві музей стане привидом, я обманювався. На вітринах мерехкотіли невиразні відблиски з вікон. Якби я просувався не так обережно, я б простягнувся на землі, наштовхнувшись із гуркотом на якесь скло або залізяччя. Я вмикав ліхтарик лише вряди-годи. Час від часу раптове світло відкривало мені якусь голизну, але не тілесну, а голизну гвинтів, лещат, шворенів.
А якби раптом я освітив якусь живу присутність, чиюсь постать, посланця Володарів, який дзеркально відтворював мій шлях? Хто б закричав першим? Я напружував слух. Цілком непотрібно. Я просувався покрадьки, не роблячи галасу. Отже, він теж.
Пополудні я уважно вивчив послідовність зал і був переконаний, що навіть потемки зможу знайти сходи. Але тепер я рухався майже навпомацки, втративши орієнтацію.
Можливо, якоюсь залою я проходив уже вдруге, можливо, я ніколи не вийду звідси, може, очікуваним ритуалом було саме оце блукання між безмозкими машинами.
Насправді я не хотів сходити вниз, насправді я хотів відтермінувати зустріч.
Я вийшов з перископу після довгого, безжального іспиту совісті, впродовж багатьох годин я роздумував над нашою помилкою останніх років і намагався збагнути, чому, не маючи на те жодної розумної причини, я опинився нині тут, шукаючи Бельбо, який опинився в цьому місці з іще менш розумних причин. Але тільки-но я ступив крок, усе змінилося. Просуваючись уперед, я думав головою іншої людини. Я став Бельбо. І як Бельбо при завершенні його довгої мандрівки до просвітлення, я знав, що кожен, навіть зовсім послідущий земний предмет слід вважати ієрогліфом чогось іншого, і ніщо інше не є настільки реальним, як План. Гай-гай, я був проникливий, мені вистачало одного проблиску, одного погляду в спалахові світла, щоб усе зрозуміти. Мене не можна було одурити.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу