Умберто Еко - Маятник Фуко

«Вони рабини, усі є рабинами. Усі говорять про одне і те ж. Гадаєш, що рабини, говорячи про Тору, мали на увазі сувій? Вони говорили про нас, про наше бажання переробити через мову наше тіло. Тепер послухай. Щоб маніпулювати літерами Книги, треба великої побожності, а ми її не мали. Ім’я Бога вплетене у кожну книгу, а ми анаграмували всі книги з історії, не молячися. Помовч, послухай мене. Той, хто вивчає Тору, підтримує світ у русі, і коли він читає або переписує її, він підтримує в русі своє тіло, адже нема такої частини тіла, яка б не мала свого відповідника у світі… Намочи хустинку, дякую. Якщо ти змінюєш Книгу, ти змінюєш і світ, а якщо змінюєш світ, змінюєш також тіло. Ми ж цього не збагнули.

Тора випускає зі своєї скрині одне слово, яке з'являється на мить й одразу ховається. І відкривається на мить лише тому хто його любить. Наче прегарна жінка, яка ховається у маленькій, загубленій кімнатці свого палацу. Вона має єдиного коханця, про існування якого ніхто не знає. А якщо хтось інший хоче заволодіти нею або торкнутися її своїми брудними руками, вона бунтує. Вона знає свого коханого, вона показується на мить, відчинивши на щілинку двері. Й одразу ховається знову. Слово Тори відкривається лише тому хто його любить. А ми намагалися тлумачити книги без любови і задля глуму…»

Бельбо знову зволожив йому вуста хустинкою. «А отже?»

«А отже, ми хотіли зробити те, що нам не було дозволено і що ми не були готові робити. Маніпулюючи словами Книги, ми хотіли сотворити Ґолема».

«Не розумію…»

«Ти вже не здатен розуміти. Ти заручник свого творіння. Але твоя історія все ще розгортається у зовнішньому світі. Не знаю яким чином, але ти ще можеш виплутатися з неї. Зі мною все по-іншому, я переживаю у своєму тілі те, що ми робили у Плані задля забави».

«Не говори дурниць, це справа клітин…»

«А що таке клітини? Впродовж місяців ми, наче побожні рабини, вимовляли нашими вустами іншу, відмінну від звичайної, комбінацію літер Книги. GCC, CGC, GCG, CGG. А наші клітини засвоювали те, що вимовляли наші вуста. Що ж зробили мої клітини? Вони вигадали свій, відмінний План, і тепер живуть по-своєму. Мої клітини вигадують історію, відмінну від історії звичайної. Мої клітини навчилися, що можна говорити блюзнірства, анаграмуючи Книгу і всі книги світу. Й вони навчилися робити це з моїм тілом. Вони перекручують, перекомбіновують, переінакшують, пермутують, створюють небачені клітини, клітини без сенсу, або з сенсом, суперечним правильному сенсові. Повинен існувати правильний сенс і неправильні сенси, інакше приходить смерть. А вони граються наосліп, без віри. Якопо, поки я ще міг читати, я прочитав упродовж цих місяців чимало словників. Я вивчав історію слів, щоб зрозуміти, що ж відбувається з моїм тілом. Ми, рабини, чинимо саме так. Чи замислювався ти коли-небудь над тим, що риторичний термін метатеза схожий на онкологічний термін метастаза . Що таке метатеза ? Це коли замість ‘арка’ кажеш ‘кара’. А замість ‘Тора’ можеш сказати ‘Таро’. Це Темура. Словник каже, що метатеза означає переміщення, мутацію, або ж переміну. І метастаза означає зміну, переміщення. Які дурні словники. Корінь той самий — і в дієслові metatithemi , і в дієслові methistemi . А metatithemi означає ‘вставляю, переношу переставляю, ставлю замість, скасовую закон, змінюю сенс’. A methistemi ? Таж те саме, ‘переношу, пермутую, переставляю, змінюю загальноприйняту думку, трачу розум’. Ми, а разом з нами й усі ті, хто шукає таємний сенс поза літерою, втратили розум. І те саме слухняно зробили мої клітини. Тому я помираю, Якопо, і ти про це знаєш».

«Ти тепер говориш це, тому що тобі погано…»

«Я тепер говорю це, тому що я нарешті зрозумів про своє тіло все. Я вивчаю його день за днем, знаю, що там відбувається, але не можу втрутитися, клітини вже не слухаються мене. Я помираю, бо переконав свої клітини, що закону не існує і що з кожним текстом можна робити все, що завгодно. Я прожив ціле життя, переконуючи себе в цьому за допомогою мозку. А мій мозок, очевидно, передав це повідомлення їм, клітинам. Чому я маю вимагати, щоб вони були розважливіші, ніж мій мозок? Я помираю, тому що наші фантазії вийшли за всякі межі».

«Послухай, те, що відбувається з тобою, не має нічого спільного з нашим Планом…»

«Не має? А чому з тобою відбувається те, що відбувається? Світ поводиться так, як мої клітини».

Він виснажено відкинувся на подушку. Увійшов лікар і крізь зуби півголосом сказав, що не можна наражати на такий стрес людину, що вмирає.