Умберто Еко - Маятник Фуко

Усередині крамничка була не набагато привітнішою. Біля стін і на долівці лежали купи книжок, у глибині стояв столик, а щодо книгаря, то він виглядав так, неначе був тут лише для того, щоб який-небудь автор міг написати про нього, що він був старший від своїх книжок. Він перевіряв щось у великій, записаній від руки бухгалтерській книзі, не цікавлячись клієнтами. Зрештою, в ту хвилину там було лише двоє відвідувачів, які піднімали хмари пилюки, витягаючи старі томи, майже всі без обкладинок, з небезпечно нахилених стелажів, і починали читати їх, нічим не виказуючи, що хочуть їх придбати.

Єдине місце, не захаращене стелажами, було зайняте афішею. Крикливі кольори, ряд овальних портретів з подвійною облямівкою, як на афішах мага Гудіні. « Le Petit Cirque de l'Incroyable. Madame Olcott et ses liens avec l'Invisible ». [271] Le Petit Cirque de l'Incroyable. Madame Olcott et ses liens avec l'Invisible . - фр.: «Маленький Цирк Неймовірностей. Мадам Олькотт та її зв’язки з Невидимим». Мужицювате обличчя оливкового кольору, два пасма чорного волосся, згорнені пуком на потилиці, — мені здалося, що це обличчя я вже десь бачив. « Les Derviches Hurleurs et leur danse sacrée. Les Freaks Mignons, ou Les Petits-fils de Fortunio Liceti ». [272] Les Derviches Hurleurs et leur danse sacrée. Les Freaks Mignons, ou Les Petits-fils de Fortunio Liceti . - фр.: «Дервіші-горлані та їх священний танець. Маленькі Монстри, або ж онуки Фортуніо Лічеті» («дервіші-горлані» — орден Ріфан — один із суфійських орденів, заснований Ахмедом аль-Ріфаном і названий так тому, що його члени завивали під час молитви). Набір жалюгідних, паскудних почвар. « Alex et Denys, les Géants d'Avalon. Theo, Leo et Geo Fox, Les Enlumineurs de l'Ectoplasme ». [273] Alex et Denys, les Géants d'Avalon. Theo, Leo et Geo Fox, Les Enlumineurs de l'Ectoplasme… — фр.: «Алекс і Дені, Гіганти Авалону. Тео, Лео та Ґео Фокси, Висвітлювані Ґектоплазми…»

У книгарні Слоан справді було все, від колиски до труни, вона пропонувала також здорові вечірні розваги, куди можна було привести дітей, перед тим як розтовкти їх у ступі. Я почув, як задзвонив телефон, і побачив, як книгар відсуває гору паперів, щоб знайти слухавку. «Oui monsieur», говорив він, «cest bien ça». [274] Oui monsieur, … cest bien ça . - фр.: Так, пане,… цілком слушно. Яких дві хвилини він мовчки слухав, спершу притакуючи, а потім прибираючи зніяковілого вигляду, але — я б сказав — для присутніх у книгарні, ніби всі могли чути те, що чує він, і він не хотів брати на себе відповідальність за це. Відтак він прибрав вираз паризького крамаря, шокованого тим, що в нього просять щось, чого в його крамниці немає, або ж вираз портьє в готелях, коли вони змушені сказати вам, що вільних покоїв нема. «Ah non, monsieur. Ah, ça… Non, non, monsieur, c’est pas notre boulot. Ici, vous savez, on vend des livres, on peut bien vous conseiller sur des catalogues, mais ça… Il s’agit de problèmes très personnels, et nous… Oh, alors, il у a — sais pas, moi — des curés, des… oui, si vous voulez, des exorcistes. D’accord, je le sais, on connaît des confrères qui se prêtent… Mais pas nous. Non, vraiment la description ne me suffit pas, et quand même… Désolé monsieur. Comment? Oui… si vous voulez. C’est un endroit bien connu, mais ne demandez pas mon avis. C’est bien ça, vous savez, dans ces cas, la confiance c’est tout. A votre service, Monsieur». [275] Ah non, monsieur… — фр.: На жаль, ні, пане. Ах, так… Ні, ні, пане, це не наша робота. Розумієте, ми тут продаємо книги, ми можемо дати вам пораду щодо каталогів, але це… Йдеться про дуже особисті проблеми, а ми… Ну, тоді, не знаю, для цього є священики… авжеж, якщо бажаєте, екзорцисти. Згода, я знаю, деякі побратими погоджуються… Але не ми. Ні, справді, опису мені недостатньо, і все ж… Дуже шкода, пане. Прошу? Авжеж… якщо бажаєте. Це добре відоме місце, але не питайте, що я про це думаю. Цілком слушно, розумієте, в цьому випадку довіра над усе. До ваших послуг, пане.

Інші два клієнти вийшли, я почував себе ніяково. Зібравши всю свою рішучість, я привернув увагу старого кашлянувши, і сказав йому, що шукаю одного знайомого, який тут часто буває, месьє Альє. Він подивився на мене так, ніби це я був тою людиною, з якою він розмовляв телефоном. Можливо, говорив я, він знає його не як Альє, а як Ракоскі, або Солтикофа, або… Він знову поглянув на мене, примруживши очі, без жодного виразу, й зауважив, що у мене цікаві друзі, з багатьма іменами. Я сказав, що це не має значення, я спитав просто так. Почекайте, сказав він мені, зараз прийде мій напарник, може, він знає ту особу, яку ви шукаєте. Можете присісти, там у глибині є крісло. Зараз я зателефоную й перевірю. Він підняв слухавку і, набравши номер, почав говорити тихим голосом.

Казобоне, сказав я собі, ти ще дурніший, ніж Бельбо. Чого ти тепер чекаєш? Що прибудуть Вони і скажуть, о-о, який прекрасний збіг обставин, приятель Якопо Бельбо, ходіть, ходіть-но й ви…

Я різко підвівся, попрощався і вийшов. За якусь мить промайнувши вулицею Мантікор, я блукав іншими провулками, аж поки не опинився на березі Сени. Телепню, говорив я собі, чого ти хотів? Прийти сюди, знайти Альє, взяти його за шкірку, а він вибачатиметься, все це якесь непорозуміння, ось ваш друг, йому навіть волосина з голови не впала? А тепер Їм відомо, що ти теж тут.