Умберто Еко - Маятник Фуко

Бельбо вийшов, і це було востаннє, коли він бачив Діоталлеві.

Гаразд, писав він, мене шукає поліція з тих самих причин, із яких у Діоталлеві рак. Бідний мій приятель, він помирає, а що ж я, у мене ж нема раку, що ж робити мені? Поїду до Парижу шукати закон розвитку ракового новоутворення.

Він здався не відразу. Впродовж чотирьох днів він сидів, замкнувшись, у себе вдома, фраза за фразою впорядковуючи свої файли, щоб знайти пояснення. Відтак написав свою оповідь, наче заповіт, розповідаючи все собі самому, Абулафії, мені чи будь-кому, хто зможе це прочитати. І нарешті у вівторок поїхав.

Гадаю, Бельбо поїхав до Парижу, щоб сказати їм, що таємниць не існує, що справжня таємниця полягає в тому, щоб дозволити клітинам жити за їх інстинктивною мудрістю, що шукаючи під сподом якихось таємниць, ми зводимо світ до паскудної ракової пухлини. І що найпаскуднішим і найдурнішим з усіх був він, адже нічого не знав і все собі вигадав — і це повинно було дорого йому коштувати, але він уже давно змирився з думкою, що він боягуз, і Де Анджеліс показав йому, що героїв не так багато.

У Парижі він, мабуть, вступив з Ними у перший контакт і збагнув, що Вони його словам не вірять. Його слова були занадто прості. Тепер Вони очікували від нього одкровення, погрожуючи смертю. Бельбо не міг дати їм жодного одкровення і, переживаючи останній приступ боягузтва, злякався смерти. І тоді він спробував замести сліди й зателефонував мені. Але його знайшли.

Тепер, — запитував я себе у помешканні Бельбо, коли закінчував читати його сповідь, — що повинен зробити я? Іти до Ґарамона не мало сенсу, Де Анджеліс виїхав, Діоталлеві сказав усе те, що міг сказати. Лію я залишив далеко, у місці, де нема телефона. Зараз шоста година ранку, субота 23 червня, і якщо щось повинно відбутися, воно відбудеться цієї ночі, в Консерваторії.

Я мусив швидко прийняти рішення. Навіщо, — запитував я себе того вечора у перископі, — хіба ти не вирішив удавати, ніби нічого не трапилось? Ти мав перед очима писанину божевільця, який розповідав про свої розмови з іншими божевільнями й про останню бесіду з людиною, що була надміру схвильована або надміру пригнічена, бо вмирала. Ти навіть не мав певності, що Бельбо справді телефонував тобі з Парижу, може, він говорив з якогось місця за декілька кілометрів від Мілану, а може, з кабіни на сусідньому розі. Навіщо було тобі втручатися в історію, яка, можливо, є чистою фантазією і яка тебе не стосується?

Але так я запитував себе у перископі, коли в мене терпли ноги, світло меркло, і я відчував неприродний і водночас дуже природний страх, що його відчувала б кожна людська істота, якби опинилася вночі на самоті у порожньому музеї. А того ранку страху в мене не було. Лише цікавість. І, можливо, почуття обов’язку, або ж приязні.

І я сказав собі, що мені теж треба конче поїхати до Парижу, я добре не знав, навіщо, але не міг покинути Бельбо напризволяще. Можливо, він сподівався від мене саме цього, лише цього — щоб я проник уночі в печеру туґів і, коли Суйодгана налаштується встромити йому в серце жертовний ніж, я увірвусь під склепіння храму зі своїми сипаями, що будуть озброєні набитими шротом рушницями, і врятую його.

На щастя, я мав із собою трохи грошей. У Парижі я взяв таксі й звелів завезти себе на вулицю Мантікор. Таксист довго лаявся тому що цієї вулиці не було навіть у його довіднику, й справді, виявилося, що це провулок завширшки з коридор у потягу, в місці, де колись протікала річка Б’євр, за церквою Сен-Жюльєн-ле-Повр. Таксі не могло навіть туди в’їхати, і я мусив вийти на розі.

Я заглибився, сповнений сумнівів, у той провулок, на який не виходили жодні двері, але у певному місці вулиця дещо поширшала, і там була книгарня. Не знаю, чому вона мала номер 3, адже ані номера один, ані два, ані жодного іншого не було. Крамничка, освітлена одною лампочкою, а половина її дверей служила вітриною. По боках — кілька десятків книжок, достатньо, щоб можна було зрозуміти жанр. Унизу ряд парачутливих маятників, запилюжених коробок з патичками курінь, невеликих східних або південноамериканських амулетів. Чимало колод таро, різних стилів та в різних упакованнях.