Умберто Еко - Маятник Фуко

«Це правда,» сказав Діоталлеві. «Грандіозна могутність. Можна переписати цілу землю, наче Тору. Перемістити Японію у Панамську затоку».

«Паніка на Вол-Стріт».

«Куди там космічному щитові. Яке там перетворення металів у золото. Спрямовуєш відповідний заряд, стимулюєш земні нутрощі, примушуєш їх за десять секунд зробити те, що вони робили за мільярди років — і весь Рур перетвориться тобі на родовище діамантів. Еліфас Леві говорив, що знання всесвітніх флюїдальних припливів, відпливів та течій лежить в основі таємниці людської всемогутності».

«Мабуть, так воно й є,» сказав Бельбо, «ціла земля неначе перетворюється в одну оргонову камеру. Це очевидно, Райх був, безперечно, тамплієром».

«Всі ними були, крім нас. Добре, що хоч ми вчасно похопилися. Тепер ми їх випередимо».

Справді, що ж зупиняло тамплієрів, коли вони вже знали таємницю? Вони ж повинні були скористати з неї. Але одна справа Знати, а зовсім інша — вміти застосувати це знання. А тим часом зони, навчені диявольським святим Бернардом, на місці мегалітів, убогих кельтських клапанів, поставили готичні собори, набагато чутливіші й могутніші, що в їх підземних криптах мешкали чорні діви, які перебували в контакті з радіоактивними складками. Вони вкрили Європу мережею трансляційних станцій, які повідомляли одна одній про потужність, склад та напрямок теллюричних течій.

«На мою думку, вони знайшли в Новому Світі шахти срібла, викликали викиди мінералів, а відтак, управляючи Гольфстрімом, змусили його принести мінерали до португальських берегів. Томар був центром розподілу, Східний Ліс — основним сховищем. Ось вам і причина їх багатства. Але це були лише крихти. Вони зрозуміли, що для того, щоб уповні скористати зі своєї таємниці, вони мусять дочекатися технологічного розвитку, який займе принаймні шістсот років».

Отже, тамплієри уклали План так, щоб лише їхні наступники, маючи змогу належним чином використати свої знання, відкрили, де знаходиться Земний Пуп. Але яким чином вони розділили фрагменти сенсаційного послання до тридцяти шести, розкиданих по світі? Як можна було розділити це послання на стільки частин? Адже ж послання, в якому йдеться, що місцем розміщення Пупа Землі є Баден-Баден, Кунео або Чаттануґа, не може бути надто складним.

А може, це була карта? Однак на карті мала б бути позначена точка розміщення Пупа. А той, хто має фрагмент із позначкою, той уже знає все і не потребує інших частин. Ні, все було, либонь, складніше. Ми сушили собі мізки впродовж кількох днів, аж поки Бельбо не вирішив удатися по допомогу до Абулафії. Й відповідь звучала так:

Ґійом Постель помер 1581 року.

Бекон є віконтом Сент-Олбансом.

У Консерваторії є Маятник Фуко.

Надійшла пора знайти якусь роль для Маятника.

Не минуло й кількох днів, як я зміг запропонувати доволі елегантний розв’язок. Один дияволіст приніс нам твір про герметичний секрет соборів. Згідно з нашим автором, одного дня будівничі Шартру, звісивши з ключа склепіння висок, легко виснували з цього, що земля обертається. Ось причина суду над Ґалілеєм, завважив Діоталлеві, Церква винюшила в ньому тамплієра, — ні, сказав Бельбо, кардинали, які засудили Ґалілея, були адептами тамплієрства, що проникли в Рим, тому вони поквапилися затулити рота триклятому тосканцеві, тамплієрові-зрадникові, який з марнославства хотів виспівати все за чотириста років до дати закінчення Плану.

Принаймні це пояснювало, чому майстри-каменярі накреслили під Маятником лабіринт, стилізований образ системи підземних течій. Ми пошукали зображення лабіринту в Шартрійському соборі — неначе сонячний годинник, роза вітрів, кровобіжна система, сліди рухів, які робить у своїй сплячці Змій. Всесвітня карта течій.

«Гаразд, припустімо, що тамплієри послуговувались Маятником, щоб вказати на Умбілікус. Але можна обійтися без лабіринту, який усе ж є лише абстрактною схемою — розстелюєш на підлозі карту світу й говориш, скажімо, що точка, якої торкнувся дзьоб Маятника у певну годину, є місцем знаходження Пупа. Але де саме слід це робити?»

«Місце не викликає сумнівів — це Сен-Мартен-де-Шан, Криївка». «Авжеж,» відповів Бельбо, «але припустімо, що опівночі Маятник коливається вздовж осі — приміром — Копенгаген-Кейптаун. Де ж тоді шукати Умбілікус, у Данії чи в Південній Африці?»

«Слушне зауваження,» сказав я, «Але наш дияволіст розповідає також, що у вітражі хорів Шартрійського собору є щілина, крізь яку о певній годині дня проникає промінь світла й освітлює завжди ту саму точку, завжди ту саму плиту підлоги. Я не пам’ятаю, який висновок він з цього робить, але у всякому разі йдеться про велику таємницю. Ось вам і механізм. На хорах Сен-Мартену є вікно, де на місці з’єднання двох кольорових шибок є безколірна прогалина. Вона була дуже точно розрахована, і, очевидно, вже упродовж шестисот років хтось дбає про те, аби зберігати її в належному стані. Під час сходу сонця у певний день року…»